27 (14) лютого 1893 року у селі Мала Яблунівка – тепер у межах райцентру Сміла на Черкащині народився Валентин Отамановський. Він був організатором Українського військового клубу імені гетьмана Павла Полуботка, депутатом Центральної Ради і учасником бою під Крутами.
"Встаючи за півгодини перед світанням, працював аж до смеркання. Цілком виснажений, у надвечір'я, узявши собаку, найменш людними вулицями виходив на поле біля стадіону й там годину-півтори гуляв, щоб відпочив мозок. Лягав спати о десятій – опів на одинадцяту, бо інакше не витримав би такого сильного напруження", - писав він про роботу над своїми історичними дослідженнями у Вінниці в 1920-х.
У серпні 1929 року вченого арештовують у справі вигаданого Союзу визволення України, яким нібито керував академік Сергій Єфремов. Звинувачують у націоналістичних настроях, організації та керуванні вінницькою філією цього товариства. З квартири Валентина Отамановського вилучають все листування і два примірники журналу "Нові шляхи", що видавали у Львові. Вони фігурували як речові докази зв'язків із закордоном.
"Під час арешту, – згадувала племінниця і похресниця Валентина Савицька, – його мати зняла із себе золотий медальйон на тоненькому ланцюжку і, надівши синові, поблагословила в чорну дорогу".
Отамановський заперечує свою причетність до організації. Слідчі намагаються вибити потрібні їм зізнання.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Опублікували відео відкриття Музею Коцюбинського, якому 90 років
Через три місяці після арешту Валентин Дмитрович пише лист у ГПУ: "Безневинно ув'язнений, я не почуваю вже ніякого прив'язання до життя й відчуваю, як руйнується мій інтелект, а сам я стою на межі божевілля. Щоб припинити ці моральні муки, готовий підписати вам carte blanche (порожній бланк. – Gazeta.ua) або навіть написати свідчення по вашій вподобі, щоб таким чином уможливити скоріше моє засудження, бо далі терпіти не можу й волію смерть. Не припиню повторювати до своєї загибелі, що всі пред'явлені мені звинувачення є неправильними, а я невинно й несправедливо замучений".
Детальніше читайте у журналі "Країна" №6 (409) від 15 лютого 2018 року. Друковану версію можете придбати у точках продажу преси або передплатити (індекс – 37278).
"Валентин Атамановський подав мені телеграму, з якої я довідався, що Шевченківський полк з Ніжина виступив на з'єднання з наступаючими на нас більшовиками, себто, наступає на нас із запілля, - писав у спогадах про Крути Аверкій Гончаренко. - Атамановський був дуже відважний, а що найважливіше було у ньому цінного - це завжди прекрасний гумор. В цій рішальній хвилині він почав порівнювати наш бій з боями шведів і наших з москвинами під Полтавою".
3 
35413
Коментарі