Світлана Солов'яненко, дружина співака Анатолія Солов'яненка, 69 років, ділиться спогадами про свого чоловіка.
Світлана Кумінова народилася в Росії на Уралі в 1943 році. За рік її батьки переїхали на Донбас. Закінчила Київський інститут народного господарства. Викладала економіку в Інституті легкої промисловості. З Анатолієм Солов'яненком познайомилася у 18 років, працюючи лаборантом на кафедрі в Донецькій політехніці, де Анатолій був викладачем. Одружилися за два роки. Після смерті чоловіка живе на дачі в селищі Козин під Києвом. Має двох синів між якими 13 років різниці. Старший син Андрій живе і займається бізнесом в Канаді, молодший Анатолій — режисер-постановник у національному оперному театрів імені Тараса Шевченка.
Я зустрілася з Анатолієм, коли він уже був викладачем політехнічного інституту. Йому було 29, а мені 18. Був відсторонений від усіх тусівок, ніколи не затримувався на кафедрі після занять. Дорожив кожною хвилиною свого часу, бо 10-й рік тоді вже брав приватні уроки в оперного співака Олександра Коробейченка. Не можу сказати, що закохалася з першого погляду, через різницю у віці між нами була певна дистанція. Ми спочатку їздили разом додому. Бо нам було по дорозі. Він розпитував мене, чим цікавиться зараз молодь. Себе вважав уже старшим поколінням. Анатолій займався спортом — спершу гімнастикою, потім плаванням — так розвивав легені, щоб звук було з чого подавати.
Розповідав, що дуже соромився піти вперше до свого викладача Олександра Коробейченка. Коли займався з ним три роки, і одночасно закінчив донецьку політехніку, його хотіли послати до аспірантури в Москву, однак він попросив керівництво кафедри залишити його в Україні: "Не можу поїхати з Донецька, бо працюю з педагогом по вокалу. Мені потрібно ще років три-чотири у нього повчитися. Ректор відповів: "Наш інститут ще артистів не випускав. Ти будеш першим".
Одного разу Анатолій запросив мене на концерт до Оперного театру. Я сподівалася, що після концерту ми підемо кудись гуляти. Але він вийшов і сказав мені: "Вибач, я не можу тебе проводжати додому. Маю обговорити з педагогом, як пройшов концерт". Мені це вперше образило. Вже пізніше я оцінила його одержимість.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Анатолію Солов'яненку виносили догану за спалену перуку
Підкорив мене чистотою, прямолінійністю і почуттям гумору. Донецький гумор — окрема стаття. Не можу сказати, що дуже тонкий, але Анатолій і ніколи не дозволяв собі похабності. Співак Зураб Соткілав мені казав, що у присутності Анатолія за столом ніколи не могли розповідати непристойних анекдотів. Анатолій нічого не говорив, але вмів так подивитися, що все ставало зрозуміло.
Щастя, що раніше не було мобільних телефонів. Ми листувалися. Коли стажувався в Італії, писав по три листи на тиждень - описував мені кожен свій день. В міланському оперному театрі "Ла Скала" займався вокалом з педагогом Дженнаро Барра. Під час знайомства він запитав Анатолія:
- Як мені до вас звертатися, сеньйор Соло-віан-ненко?
- Називайте мене просто Толя. Так мене усі вдома звуть.
- Дуже добре. Сеньйор Толя, сьогодні ми починатимемо із вправ.
Так в Італії його й називали.
Щоранку, в якому б він стані не був, обов'язково робив зарядку, сідав до рояля і починав вчити партії.
Дуже любив чистоту. Інколи повертався з гастролей. Поставить чемодан. Гляне, що щось неприбрано, одразу бере пилосос і чистить. Кажу: "Толя, вибач". Він: "Хіба я не розумію? Ти ж одна на господарстві". Дуже цінував жінку. Якось сказав: "Нам, чоловікам, великий подарунок прийшов з іншої планети".
Завжди дуже довго вагався перед тим як приймати рішення. Це мене нервувало. Я люблю все вирішувати різко й відразу.
Сидимо ми в Грузії в гостях. Великий стіл. Він щойно повернувся з гастролей Японією, Австралією, Новою Зеландією. Грузини все зазвичай перебільшують, особливо під час застілля. Оголошують: "Це наш друг, був три місяці в Японії. Півроку в Австралії..." Анатолій виправляє: "Ні, в Японії я був три тижні, а в Австралії два місяці". Я його тихенько штурхаю ногою під столом, мовляв, яка різниця? Він тоді каже вголос: "Світлано, ти мені наступила на ногу". Вважав: треба бути правдивим до дрібниць.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Це Джон Леннон?"- англійці про позолочений пам'ятник Соловяненку в Донецьку
Ми були в Америці, він два сезони співав у Нью-Йорку, в Метрополітен-Опера. Так сталося, що нас запросив Яків Гніздовський на свою віллу під Нью-Йорком. Ми у нього затрималися на дві доби, бо не могли виїхати. Було багато снігу тієї зими. Минуло півроку, одна людина, яка працювала в ООН у Нью-Йорку, Володимир Мартиненко, нам розповів: "Ви навіть не можете собі уявити, який ви переполох зчинили. Коли вас не було дві доби в готелі хлопчики в погонах, перевернули все". Виявляється, наша розвідка весь час слідкувала за кожним нашим кроком, а тут втратили нас з поля зору. У понеділок всі чекали, що по телебаченню чи радіо ми заявимо, що просимо політичного притулку в Америці. У нас цього навіть на думці не було. А розвідники навіть побували у нашому готельному номері й перевернули всі наші речі. Коли через два місяці Анатолій знов поїхав до Нью-Йорка співати. Мене вже не пустили.
Він ніколи не був ні членом партії, ні псевдо-патріотом. У 1996 році ми робили спроби переїхати до Італії. Три місяці їздили Італією, Анатолій виступав, і навіть придивлялися собі під Венецією житло, апартаменти. Але одного вечора сиділи вдвох і дивилися на море. А він мені каже: "Знаєш, Світлано, треба повертатися додому. Я дуже люблю Італію, але якщо залишуся тут ще трохи, я її зненавиджу".
Жінкам дуже подобався. Мав багато шанувальниць, які листи йому писали і слали подарунки. Це були і молоді дівчата, і літні жінки. Мав одну вірну шанувальницю з Риги — росіянку Варвару Барбашову. Вона майже щодня присилала йому листівки. Дарунки, картини. Жінка була дуже самотня, але закохана в мистецтво і голос Анатолія. Навіть якось вислала мені свої білі лайкові перчатки, але я не змогла їх одягнути, бо вони розсипалися від старості. Ця жінка з Ленінграда, її родина загинула під час блокади. Анатолій відповідав їй на її листи. Постійно відповідав кільком своїм дописувачам.
Вдома вголос ніколи не співав. Дурна звичка показувати голос там, де його не потрібно.
Розмовляв небагато. Був небагатослівною людиною. Любив гуляти в парку. Дивитися на природу. Охоче працював на дачі в Козині. Ходив на луки, там ішов босоніж до річки. Купався, повертався, ішов до лісу збирати гриби. Любив усамітнення. Бо дуже багато віддавав на сцені, і йому потрібно було від природи взяти для себе ту енергетику, яку він віддавав.
1 
1
Коментарі
3