25 червня 2013 року в Дрогобичі у відбулося відкриття другої частини меморіального комплексу жертв комуністичного тоталітарного режиму 1939-1941-х та наступних років - музею "Тюрма на Стрийській". Першу частину відкрили минулого року.
У дрогобицькому музеї зберігаються свідчення колишніх в'язнів, які пройшли ці нелюдські тортури та зуміли втекти зі стін катівні, а також записи про часи проведених на території колишніх розкопок.
В експозиції музею представлено фото, документальні свідчення очевидців, особисті речі людей, знайдені під час розкопок на території колишньої катівні; збережені грати на вікнах, металеві двері та навіть представлено до уваги відвідувачів казан, у якому готували їжу в'язням (Яку їжу їм варили? З убитих в'язнів, тому що під час харчування вони у тому супі знаходили людські пальці).
В одній з кімнат, виділених під музей, є сумнозвісна криниця глибиною 32 метри, у яку злочинці НКВС вкидали страчених в'язнів. На думку вчених у колодязь було скинуто близько 2 000 замордованих жителів Дрогобиччини. Серед них – українці, поляки, євреї і німці. У селі Нове Село, або Найдорфі, як тоді його називали німці, а також в Уличному проживали німці. Тому у тих списках, які уклали науковці дрогобицького музею, є не тільки українці, але й особи різних національностей, які проживали на території Галичини. Одних просто розстрілювали у камерах, і оскільки вже не було можливості вивезти мертві тіла, їх прямо вкидали у колодязну глибину, засипаючи зверху вапном. Оскільки там була вода, то кати знали, що з часом вода з вапном зробить свою справу. Коли тепер проводилися розкопки в колодязі, нічого не було знайдено. На потрібну глибину неможливо було докопатися, оскільки колодязь почав осипатися (руйнуватися). Тому колодязь залишено з можливістю у майбутньому продовжити розкопки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Одним вибухом, чекісти знищили Коновальця і розкололи ОУН
Будинок на вулиці Стрийській, 3 у Дрогобичі, в якому нині знаходиться фізико-математичний факультет Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка, впродовж десятиліть був для дрогобичан символом репресій чотирьох окупаційних режимів. На початку ХХ ст. цю велику двоповерхову кам'яницю австро-угорська влада спорудила спеціально для повітового суду. Тут містилася і судова канцелярія, і в'язниця тимчасового утримання арештантів. За час польської окупації у цій же будівлі також діяв міський суд. Це приміщення використовували як суд і під час німецької окупації 1941-1944 років. Поліція та гестапо функціонували в інших будівлях міста. Та найкривавіший слід свого перебування в горезвісному будинку залишив "найгуманніший радянський суд". З кінця вересня 1939 і до кінця червня 1941 року тут знаходилося Дрогобицьке обласне управління НКВС разом зі слідчою тюрмою, в якій приводились у дію смертні вироки.
Якщо під час австро-угорської окупації при кількості населення близько 18- 20 тисяч вироки виносились 20 суддями, під час польської при кількості мешканців до 34 тисяч було задіяно три десятки суддів, то під час радянської окупації на "конвеєрі смерті" при кількості населення близько 37 тисяч (не враховуючи жителів навколишніх сіл) "працювало" (почергово) лише 4 судді.
Саме там, на території колишньої катівні, з 24 серпня до 30 вересня 1990 року учасники історико-просвітницької організації "Меморіал", члени Народного руху України, десятки небайдужих добровольців під керівництвом депутата Львівської обласної ради Мирона Бучацького, голови Товариства репресованих міста Трускавця Ярослава Гладкого, судово-медичного експерта Дрогобицького районного відділення БСМЕ Володимира Ільницького викопали 486 кісткових останків людей. Приводом для проведення розкопок стали свідчення дивом уцілілих жертв дрогобицької катівні, розповіді репресованих і очевидців трагедії 1939-1941 років.
1 
1
Коментарі
102