Гетьман Української держави Павло Скоропадський узаконив автокефалію Української православної церкви 12 листопада 1918 року. Виходив з твердження, що в незалежній державі має бути власна церква.
У ті часи за незалежність від Московського патріархату виступали миряни та частина духовенства. Спротив чинили вищі ієрархи, переважно єпископи-росіяни. Вони заперечували автокефалію, утім погоджувались на обмежену автономію від Москви. Центральна Рада майже не надавала підтримки прихильникам автокефалії, не бачила у них союзників державотворення. Питання стали другорядними й під час війни з більшовиками.
Захопивши владу 1918 року, гетьман Павло Скоропадський підписав Закону про тимчасовий державний устрій України, що визнавав православну віру головною. Повну незалежність церкви заперечував. Підтримав автономію за умови нерозриву із Москвою і Московським патріархом.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Йдеться про повне розмосковлення церкви - міністр
Уже в травні 1918-го в Києві скликали церковну комісію, яка розробила компромісний "Проєкт Конституції Української церкви". У ній обґрунтовувалася ідея широкої автономії. Однак Патріарх Московський і всієї Росії Тихон не затвердив Конституцію. Затягування дало змогу промосковським силам виключити із собору прихильників автокефалії. Ті організували братство Святих Кирила та Мефодія, яке продовжило добиватись незалежності, але великого значення не мало.
Церковний Собор відновив роботу в червні та постановив, що українська церква залишатиметься під юрисдикцією Московського патріархату з правами обмеженої автономії.
Тоді в церковні справи активно втрутилось Міністерство ісповідань Української держави. Його очолив Олександр Лотоцький, який визнавав автокефалію національно-державною необхідністю. У жовтні Собор учергове відновив роботу. Лотоцький закликав усіх підтримати ідею автокефалії, але згодом розпочалось повстання Директорії, і владу гетьмана повалили, що і призвело до тимчасової зупинки церковного питання.
Друге юридичне оформлення відбудеться саме за Директорії УНР.
Українську автокефальну православну церкву заснували під час національно-визвольних змагань 1917-1921 років. 1929-го радянська влада оголосила УАПЦ "однією з ланок антирадянського підпілля" та розпустила її наступного року. Визначного українського діяча, митрополита УАПЦ Василя Липківського чекісти розстріляли 27 листопада 1937-го. Напередодні Другої світової війни було ліквідовано майже всі прояви УАПЦ у Радянській Україні. Друге нетривале відродження церкви відбулося 1942-го. Припинила існування після зайняття території України радянськими військами, проте продовжувала діяльність в еміграції та в діаспорі. Остаточно припинила існування після Об'єднавчого собору українських православних церков 2018 року.
1 
1
Коментарі