Уникати політики Іванові Піддубному вдалося до 1932 року

5

Фото: Фото: forum.reactor.org.ua

24-річний селянин-заробітчанин Іван Піддубний 1895-го влаштувався вантажником у фірму "Лівас" у севастопольському порту. Одного разу кінь, якого треба було повантажити на баржу, почав упиратися. Ніхто не міг його заманити на судно. Іван підскочив під коня, підняв його й заніс на борт. Свідки цієї сцени оніміли.

Невдовзі фірма переїхала до Феодосії. 1897-го туди прибув цирк Івана Безкоровайного. Виступали в ньому й борці. Хазяїн дозволяв охочим позмагатися з ними. Іван Піддубний відвідав той цирк двічі й вирішив спробувати свою силу в поєдинку. Програв.

- Дюже добре всипали чортяки, - казав, згадуючи ту свою першу зустріч із борцями.

Потім завжди повторював своїм учням:

- Мало від природи вимахати бугаєм, треба ще вміти свою силу організувати.

Іван і далі працював у порту. Водночас тренувався. Знову вийшов на арену феодосійського цирку, і здобув свою першу перемогу.

1898-го Піддубний повертається до Севастополя і йде працювати до місцевого цирку, що належав італійській родині Жіжетто Труцці. Швидко здобуває славу як успішний борець. Гастролює в Одесі, потім їде до Києва. Якийсь час виступає за місцевий  "Клуб атлетів". Знайомиться з письменником Олександром Купріним. Той радить Піддубному навчитися французької, тобто греко-римської боротьби.

- Це дуже перспективний вид змагань, - постійно повторював при зустрічі.

Іванів батько не сприймав захоплення сина цирком і боротьбою.

- Родила на посміховище! - трусив перед дружиною газетами, де син на знімках був зображений у борцівському трико. - Полюбуйся, ким твій синок став. Артистом, циркачем, Іванушкой-дурачком.

Борцем-силачем зацікавився спортивний меценат граф Георгій Рібоп'єр із санкт-петербурзького атлетичного товариства. 1903 року він запрошує Піддубного до столиці Російської імперії і пропонує, після серйозного навчання французької боротьби, взяти участь у чемпіонаті світу. Силач погоджується. І після трьох місяців тренувань їде до Парижа. Там зібралися 130 борців. У театрі "Казино де Парі" Піддубний перемагає в усіх 11 поєдинках. А в фіналі зустрічається з чемпіоном Франції Раулем де Буше. Той намастив своє тіло оливковою олією. Суха шкіра її поглинала, та коли олія починала виділятися з потом, тіло ставало геть слизьке. Годину Піддубний атакує, але противник постійно вислизає. Урешті-решт судді віддають перемогу французові.

Іван дає слово відомстити хитрому де Буше. Нагода випадає наступного року на міжнародному турнірі в Санкт-Петербурзі. Піддубний вимотує француза безперервними захватами, потім ставить його навкарачки й тримає так 41 хв.

- Це тобі за шахрайство, це за оливкову олію, - повторює при цьому час од часу.

Світова слава до українця прийшла після перемоги на чемпіонаті світу в Парижі 1905 року.

Успіх і визнання породили в Піддубному пиху. Він ледве писав, розділовими знаками, окрім крапок, нехтував. Але людині, яку не вважав рівнею собі, міг "по-панськи" подати для потиску два пальці. Улюбленим жартом було дати потримати комусь свою тростину - вона важила 19 кг. Коли хтось із несподіванки її не впускав, це борця дуже розважало. А одного разу за обідом у Максима Горького чемпіон заявив письменникові:

- У Росії є три знаменитості: я, ви й Шаляпін.

На запитання, чи знає він когось сильнішого за себе, відповідав:

- У боротьбі - ні! А в житті мій батько набагато сильніший був за мене.

Ніколи не програвав поєдинків за гроші, не погоджувався на піддавки.

- Я не баба, ні під кого не ляжу, - відповідав на такі пропозиції.

- Іван Максимович був чоловіком достатньо багатим за царської Росії, - згадував один із приятелів чемпіона. - І ось поповзли чутки про його нібито жадність. А пішли вони ось звідки. У ресторани він ходив зазвичай не один, а з друзями. І вони іноді спостерігали таку картину. Закінчився обід, офіціант приносить рахунок. Іван Максимович його уважно вивчає, знаходить, що його обрахували на копійку і починає мораль читати офіціантові, що так не можна, потрібно все робити чесно. Але були й інші приклади. Офіціантка приносить рахунок, все пораховано точно. Іван Максимович дістає 10 рублів і вручає їй. "За що?" - запитує схвильована дівчина. - "За те, дочко, що ти чесно пощитала". А 10 рублів - це були великі гроші тоді. Можна було купити навіть корову.

У повсякденному житті був спокійний, але на борцівському килимі перетворювався на звіра. Супротивників кидав із такою силою, що ті непритомніли. "На днях боролися Піддубний і німець Абс, - писала газета "Русское слово" в серпні 1904-го про один із поєдинків у Москві в саду "Акваріум". - Боротьба йшла затята. Супротивники в боротьбі налітали на рампу, на задню завісу, ламали куліси. Дійшло до справжньої жорстокості. Нарешті, після 37-хвилинної безрезультатної боротьби, Піддубний і Абс опинилися за кулісами. Судді дали дзвінок. Борці вже нічого не чули. Піддубний схопив Абса, виніс його на одній руці на сцену й з усієї сили кинув головою об підлогу. За кулісами істерично закричала дружина Абса. Німець лежав непритомний. Дали завісу. Публіка шаленіла: "Абс! Покажіть Абса! Що сталося з Абсом?" Переполох тривав хвилин 10. Нарешті підняли завісу, і на сцені для заспокоєння публіки з'явився Абс, який прийшов до тями".

- Чи є на землі хто-небудь, хто вас може здолати? - часто запитували в Піддубного.

- Є, - зітхав борець. - Баби! Все життя мене, дурня, зі шляху збивали.

Уперше він закохався в 17 років у дівчину зі свого села. Вона походила із заможного роду, тож батьки не захотіли віддавати її за бідняка. Нібито саме тому Іван подався на заробітки до Севастополя. Виступаючи в цирку, закохався в мініатюрну гімнастку Марію Дозморову. Під час гастролей цирку в Тифлісі 1903-го вона зірвалася з каната й розбилася. Піддубний так болісно переніс втрату коханої, що навіть збирався покінчити з цирковими виступами й повернутися до села.

У 40 років він закохався втретє - у дворянку Ніну Квітко-Фоменко. 1910 року вони одружилися. Піддубний полишив боротьбу, оселилися в селі Богодухівка на Полтавщині. Купив 120 десятин землі, збудував млин і почав хазяйнувати. Але господар із нього виявився кепський, справа прогоріла. Через три роки, щоб підзаробити, Піддубний повернувся в спорт. Ніну залишив удома й поїхав на гастролі. 1920-го під час виступів в Одесі отримав звістку, що дружина втекла з молодим денікінським офіцером до Франції і прихопила всі чоловікові медалі.

Не минуло й півроку, як Ніна прислала листа. "Прости! - писала. - На колінах пройду весь шлях до тебе, Ванєчка". Однак Піддубний  не вибачив дружині зради. А через два роки зустрів своє останнє кохання - Марію, матір борця Івана Машошина. Познайомився з нею під час гастролей в Ростові-на-Дону. Зачастив до Машошиних. Коли підходив до їхнього будинку, сусідки сміялися з Марії:

- Ось жених іде!

- Теж мені жених, - червоніла Марія Семенівна. - Опудало, а не жених.

1927 року вони одружилися й оселилися в Єйську на Кубані. Власних дітей не мали. Кружляли чутки, що Піддубний нібито під час гастролей у Франції заразився сифілісом від проститутки, яку йому підсунули супротивники.

Усе життя борець намагався сторонитися політики. Після більшовицького перевороту в Росії Піддубний не пристав до жодної зі сторін. Далі їздив містами з показовими виступами. Не втримався, коли в Радянському Союзі в 1932-1933 роках проходила перша паспортизація. У його паспорті прізвище написали "Поддубный", а в графі національність "русский". Запротестував: звернувся в місцеве відділення міліції, щоб правильно написали прізвище - "Піддубний", а в графі національність указали "українець". Відмовили. Тоді Іван Максимович виправив усе в паспорті власноруч. Згодом про це хтось доніс. 1937 року Піддубного доправили до Ростова-на-Дону в управління НКВС. Звинувачення - "антирадянська агітація та український націоналізм". На допитах його пекли паяльником. На тілі від цих тортур до кінця життя залишилися рубці. Уже згодом, коли хтось запитував, звідки вони, відповідав:

- Це колись так мене вчили в НКВС "ленізму", - так вимовляв слово "ленінізм". - За мову та за паспорт. Усе витерпів у чортів у пеклі - я ж чемпіоном світу був, а не тюлькою на двох ногах. Але ж болячок назбирав там, хай їм грець.

Просидів у НКВС декілька тижнів. Відпустили. Офіційно - за браком доказів. Та є думка, що за борця заступився хтось із високопосадовців.

Перед приходом німців до Єйська в серпні 1942-го Піддубний не виїхав із міста. Коли запитували, чому не евакуйовується, відповідав:

- Куди тікати? Помирати скоро.

Гітлерівці запропонували йому виїхати до Німеччини і тренувати там борців. Відмовився. Окупанти поважали Піддубного так, що навіть дозволили носити орден Трудового Червоного Прапора. На місцевому м'ясокомбінаті видавали по 5 кг м'яса на місяць. Працював Піддубний у більярдній. Старожили Єйська згадували, як звідти викидав за комір п'яних німців. Але їм це подобалося. Вони захоплювалися його силою.

По війні Піддубного знову арештували - за співпрацю з німцями. Та невдовзі відпустили. Знову за браком доказів. Останні роки Іван Максимович доживав у нужді. Постійно скаржився, що не вистачає хліба. У перші повоєнні роки його видавали за картками - 500 г на людину на день. А Піддубний міг розрізати навпіл буханку, намастити маслом і з'їсти.

- Невже мене не можуть прикріпити до якоїсь військової частини, до їдальні? Мабуть, буду писати листа Ворошилову, - не раз казав сусідам.

Щоб вижити, змушений був міняти свої медалі на хліб.

×