Вчителька гімназії та отаманша українських повстанців Олександра Соколовська - Маруся, загинула 6 листопада 1919-го. Її застрелив колишній ад'ютант Найда.
Повстанською діяльністю займалася вся родина дівчини. Із березня 1919-го вона служила зв'язковою у загоні з 500 людей під командою брата Дмитра. Їздила селами, вербувала нових повстанців. Вони боролися проти більшовиків на правобережжі. Мали допомагати об'єднаній армії УНР і ЗУНР при наступі на Київ у липні 1919-го. Але у вирішальний момент Дмитра убив зрадник-односелець пострілом через вікно. Більшовики пообіцяли йому винагороду 7 млн рублів.
Згодом загін очолив другий брат Василь. Повстанці визволяли Житомир і Брусилів, але нового командира чекала схожа доля - постріл задуреного односельця.
Після його смерті отаманшою обрали 17-річну Олександру. Третій брат Степан був польовим священиком. За народними переказами, вона пройшла ритуал посвячення у козацьке лицарство на вершині Дівич-гори.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Розстріляли командира єврейської військової частини
"Я згодилась лише для того, аби помститись за власні втрати. Ви думаєте, що мені потрібна війна? Що мені у ній? Я жінка ще молода, я хочу жити. Але що робити? Все, що тільки було у нас, розбито і розграбовано. Спалили навіть ту школу, де ми колись вчителювали", - наводив слова отаманші письменник Клим Поліщук, який знав її особисто.
Загін Марусі нараховував 300 шабель і 700 багнетів. Мали у розпорядженні кулемети та гармати.
Активні бої з більшовиками та білогвардійцями проводили в листопаді 1919-го. Билися за Фастів і Мотовилівку під Києвом. Сама Маруся очолила вдалу атаку на Фастів, але більшість військ відправила під Мотовилівку. Там вони потрапили в оточення переважаючих білогвардійців. Повстанці зазнали великих втрат, але зуміли відступити.
Найпоширеніша версія смерті Марусі - від рук зрадника. Інші згадували, що вона потрапила у полон до більшовиків і померла від тортур.
За радянських часів громадянську війну 1918–1920 років у Росії подавали як протистояння бідних і багатих. Нині ж деякі українські дослідники запевняють, що у нас тоді громадянської війни взагалі не було, лише "московська навала". Але "московсько-більшовицькі орди", що в січні 1918-го захопили всю лівобережну Україну та Київ, налічували заледве 20 тис. бійців. До того ж були моменти, коли до агресорів переходили українські збройні формування. На початку 1919-го на бік червоних перейшли цілі дивізії армії УНР. Рештки армії гетьмана Павла Скоропадського натомість масово вливалися до білої Добровольчої армії генерала Антона Денікіна.
3 
1
Коментарі
3