У квітні 1918-го генерал Павло Скоропадський жив у Києві на Хрещатику, 25 — у Пасажі. Стрункий, по-античному виліплена голова — він здавався молодшим за свої 45 років. Гуляв Хрещатиком у сірому цивільному костюмі, не ховав військової виправки. Та військових у центрі Києва тоді було повно: січові стрільці, німці, вільні козаки, царські офіцери, які "потеряли великую Россию". Тож на завтрашнього правителя України ніхто особливої уваги не звертав.
Рід Скоропадських бере початок із 17 ст. Пращур Федір служив Богданові Хмельницькому. Його брат Іван був гетьманом України 1708–1722 років. Прапрадід і дід Павла Скоропадського служили у війську. Батько Петро — офіцер російської армії, учасник кавказьких походів. Мати Марія Миклашевська — із давнього українського роду, що походив від київського князя Мстислава і великого литовського князя Гедиміна.
Павло Скоропадський також став військовим. Брав участь у російсько-японській війні. 1905 року цар Микола ІІ призначив його, уже полковника, своїм флігель-ад'ютантом. У Першій світовій війні нагороджений Георгіївським хрестом. Після Лютневої революції в Росії генерал-лейтенант Скоропадський одним із перших українізував свій 34-й корпус, який перетворився на 1-й Український.
В Україні розгорнувся рух Вільного козацтва. У жовтні 1917 року Павла Скоропадського — доброго офіцера й нащадка славного роду — обрали отаманом 60 тис. козаків п'яти українських губерній і Кубані.
У січні 1918-го більшовики взяли Київ. Центральна Рада, що доти не дбала про власні збройні сили, звернулася по допомогу до Німеччини й Австро-Угорщини. Німецький кайзер вислав до Києва армійський корпус. За його підтримки Рада повернулася до столиці. Узяла курс на соціалізацію та боротьбу з великими землевласниками — майже те саме, що робили більшовики. Скоропадський пішов в опозицію. 29 квітня на Всеукраїнському з'їзді хліборобів його проголосили гетьманом Української Держави. Центральну Раду німці розігнали. В Україні відбувся державний переворот.
"Перед тим як брати владу до своїх рук, я не мав людей, з якими б порозумівся, які б поділяли мої переконання, які б довіряли мені, а я цілком їм", — зізнавався він згодом. За сім із половиною місяців це згубило режим Скоропадського. Уже в липні 1918-го гетьман у розпачі запитував: "Ну, де є ті українці? Ну дайте їх мені! Таких, як мені треба, з якими я міг би говорити й працювати! Де вони є?".
Він був типовим українофілом, вихований імперською культурою. Справді стояв за міцну Україну. "Це була доба організації Української Держави не кустарним способом, як було доти, а методами чисто державними", — писав історик Дмитро Дорошенко, що був міністром закордонник справ за правління Скоропадського. Гетьман вважав, що селяни мусять отримати землю, але не грабунком, а через земельну реформу. Коли відкрили Український державний театр, записав: "К моему великому удивлению, ни в хороших артистах, ни в хороших постановках недостатка не было!". Доти він наївно вважав, що до нього українського театру не було.
Коли влітку 1918-го поблизу гетьманського палацу терористи вбили німецького фельдмаршала Айхгорна, Скоропадський вийшов із резиденції і пішов туди пішки. Це справило неабияке враження і на своїх, і на німців. Але самої лише відваги в політиці замало. Союзникам-німцям Україна бачилася "як королівство, але не більше, ніж Баварія". Але й цих союзників Скоропадський втрачав — у Німеччині назрівала своя революція. У жовтні дев'ять (проти шести) гетьманських міністрів заявили, що вони хочуть об'єднатися з "новою Росією", яка постане після перемоги над більшовиками.
Володимир Вернадський — перший президент заснованої Скоропадським Української академії наук — записав розмову міністра освіти Василенка з гетьманом. Той спитав, чи вірить Василенко в повну самостійність України. Міністр відповів, що ні. Скоропадський сказав: "Але ви мусите діяти так, ніби Україна є самостійною державою!". Слова солдата: не віриш, але мусиш діяти. Діяли не всі. Трохи згодом академік Вернадський занотував: "Удивительно, как люди, особенно урядовцы-украинцы, балакают и ничего не делают! Они сами, кажется, не уверены в своем положении!".
У середині листопада 1918 року гетьман міг покластися лише на 15 тис. російських офіцерів-утікачів. Нібито на догоду їм він видав грамоту про федерацію з Росією. Це лише прискорило повстання. 14 грудня 1918-го війська Симона Петлюри увійшли до Києва. Гетьман якийсь час переховувався, потім емігрував. Скоропадські оселяються під Берліном.
В еміграції екс-гетьман і теоретик "українського абсолютизму" В'ячеслав Липинський утворили Український союз хліборобів-державників. 1925-го за ініціативи Павла Скоропадського при Берлінському університеті відкрився Український науковий інститут. 16 квітня 1945 року, під час бомбардування Мюнхена союзницькою авіацією, гетьмана смертельно поранено.
Українську історію Павло Скоропадський вивчав за книжками свого політичного супротивника Михайла Грушевського. Йому казали: "Але ж Грушевський писав ці книжки, коли ще був москвофілом!". А гетьман сміявся, бо не вбачав у москвофільстві гріха. Останній запис із його "Спогадів": "Я все ще сподіваюсь, що Велика Росія відновиться на федеративних засадах".
"Герр гетьман" любив старого солдата Вільгельма
Ванзеє, Альзенштрасе, 19 — тут, у західному передмісті Берліна, в домі на 15 кімнат, Скоропадські мешкали в 1921–1945 роках. Їх фінансував німецький уряд. Коштів не вистачало, бо в домі завжди жили соратники, земляки, знайомі. Тож іще тримали господарство — курник, сад, город, де поралися самі пан гетьман з пані гетьмановою. Прибився до них і старий німецький солдат Вільгельм, що за правління Скоропадського служив в Україні. Потім спився, втратив роботу й сам знайшов "герра гетьмана". Вільгельм допомагав по господарству. Гетьман його любив. Часом вони сідали в саду на лаві, пили шнапс, заїдали цибулею й згадували про Україну. Пані гетьманова їм того не забороняла. Вона сама мала українські сентименти й шкодувала, що так і не навчилася нашої мови. Гетьман також переходив на російську — коли хвилювався чи сердився.
По війні дім знесли, поставили тенісні корти. Удова гетьмана померла 1951 року. А доньки Марія, в заміжжі графиня Монтрезор, — 1959-го; Єлизавета, у заміжжі Кужін, — 1976-го. Сина Петра не стало 1956 року, Данила — 1957-го. Донька Олена Отт-Скоропадська є громадянкою Швейцарії.
Гетьманський рух в еміграції мав осередки в Європі, Америці, Китаї. 1939 року, перед війною, гетьман вислав до Англії сина Данила. Щоб той продовжив гетьманську справу, якщо у війні переможуть союзники. Це не означало, що гетьманич Данило мав перейняти булаву батька. Закон про спадкоємність, підписаний Скоропадським, передбачав вибори нового гетьмана в разі смерті попереднього.
1873, 16 травня — Павло Скоропадський народився у німецькому місті Вісбадені. Дитинство провів у родовому маєтку в Тростянці на Полтавщині (тепер — Сумська область)
1886 — вступає до Петербурзького Пажеського корпусу; закінчив за сім років у чині корнета
1897 — служить у Кавалергардському корпусі, дістає чин поручика
1898 — одружується з генеральською донькою Олександрою Дурново. Мали шестеро дітей: Петра (1900), Данила (1904), Павла (1916), Марію (1898), Єлизавету (1899), Олену (1919)
1917, 22 січня — командувач 34-го армійського, згодом 1-го Українського, корпусу
1918, 29 квітня — проголошений гетьманом Української Держави, що після державного перевороту постала замість Української Народної Республіки
1918, 14 грудня — влада переходить до Директорії відновленої УНР
1919 — емігрує на Захід
1945, 26 квітня — смертельно поранений при бомбардуванні Мюнхена, помирає в шпиталі монастиря Меттен. Похований в Оберстдорфі
2 
1
Коментарі
2