105 років тому, 7 жовтня 1910 року в Петербурзі загинув перший український авіатор Левко Мацієвич. Він став першою жертвою авіації. Йому було всього 33 роки.
Левко Мацієвич Макарович народився 13 січня 1877 року в селі Олександрівка Чигиринського повіту Київської губернії. Тепер це Кіровоградська область. Мати Тетяна Федорівна походила із духовного стану. Батько Левка, Макар Дмитрович, працював бухгалтером на цукрозаводі. В подружжя було дев'ятеро дітей.
"Левко Мацієвич в Олександрівці прожив дев'ять років. Любив бігати до батька на роботу. Йому цікаво було спостерігати за механізмами цукрозаводу. Можливо, саме тоді й полюбив техніку. На той час в Олександрівці вже була церковнопарафіяльна школа. Але батьки хотіли дати синові гарну освіту. Відправили його в третю Київську гімназію на Подолі. Левко багато читав. Захоплювався фізикою, хімією, природознавством та іноземними мовами. Проводив хімічні досліди. Цікавився фотографією і палітурною справою. Неабияка працездатність допомогла йому після гімназії закінчити ще три навчальні заклади", - розповів Gazeta.ua директор Олександрівського районного краєзнавчого музею 56-річний Василь Білошапка.
Левко Мацієвич навчається на механічному відділенні Харківського технологічного інституту. Хоч звідки його виключили за участь в українських соціал-демократичних організаціях, але диплом інженера-технолога він одержав, блискуче захистивши проект комерційного пароплава. Закінчив Кронштадтське морське інженерне училище, залишивши чудовий проект броненосного крейсера — прообраз лінійного крейсера. А в 1906 році закінчув ще й кораблебудівне відділення Морської академії. Через рік його запросили на Балтійський завод в Петербурзі контролювати будівництво підводних човнів.
"В його житті поєднались дві стихії: морська й повітряна. Він спроектував гідроплан, авіаносець на 25 літаків з системою катапульти, протимінні загородження, протиторпедний захист кораблів, виготовив 14 проектів підводних човнів. Особливо примітно, що проект авіаносця, запропонованого Мацієвичем, був першим у світі. Він міг злітати з палуби за допомогою катапульти, а приземлялися за допомогою гальмування сітками. Мацієвич закуповував для Росії перші 11 аеропланів. У Севастополі брав участь у будівництві крейсера "Кагул" і ескадреного броненосця "Іоанн Златоуст". За старанність отримує премію Морського міністерства", - сказав Василь Вікторович.
У 1909 році Левко Мацієвич був прийнятий в Відділ повітроплавання, очолюваний великим князем Олександром Михайловичем. На засіданні Військово-морського гуртка в Петербурзі зміг переконати присутніх у доцільності використання літальних апаратів на надводних кораблях. У той час це була досить смілива ідея.
"Мрія про польоти підкорила його серце. Він повністю присвятив себе цій справі. Мацієвич був керівником авіаційної комісії по закупкам аеропланів. Він повинен був ознайомитися з різними типами літаків і вибрати кращий для організації його закупівель в Росію. У березні 1910 року капітана Мацієвича відправили у Франціїю вивчати світовий авіаційний досвід. Протягом півроку він навчався в авіаційній школі льотчика і авіаконструктора Анрі Фармана. Встиг побувати на семи аеродромах і вивчити пристрій аеропланів 13 типів. Свій перший самостійний політ Мацієвич здійснив після 45 хвилин навчання з інструктором. Був обережним, уважним і спокійним. В школі Фармана не зазнав жодної аварії. Він мріяв вивчити недоліки існуючих аеропланів, а потім зайнятися проектуванням нового", - зазначив Василь Білошапка.
9 серпня 1910 року Левко Мацієвич отримав у Фармана ліцензію пілота. І став 178-м льотчиком планети, одним з перших у Росії та першим пілотом-українцем. Друзі називали Левка Макаровича "невтомним капітаном".
В Петербург Мацієвич вернувся 13 вересня. Там вже другий тиждень проходило Всеросійське свято повітроплавання. Місцем проведення обрали так зване Комендантське поле. Уздовж огородженого аеродрому поставили глядацькі трибуни. Квитки коштували від 20 копійок до 25 рублів. Серед глядачів був прем'єр-міністр Столипін, голова Державної Думи Гучков і військовий міністр Сухомлинов, а також члени імператорського будинку.
У святі брало участь 11 льотчиків. З ними в повітря могли піднятися всі бажаючі. Найбільше просилися до Мацієвича. 6 жовтня Левко Макарович запропонував зробити мандрівку Столипіну, хоч той страждав стенокардією. Політ пройшов без ускладнень. Наступного дня летить разом з начальником Головного морського штабу віце-адміралом Яковлєвим і встановлює рекорд висоти змагань.
Близько 18.00 Лев Мацієвич вирішує летіти на "Соммері", але забарахлив мотор. Авіатор повернувся до "Фармана IV", кинувши на ходу: "Спробую на ньому взяти висоту".
Повісив на груди прилад, що записує висоту і забрався в аероплан. Коли востаннє запустив мотор, було 17 годин 33 хвилини. Через п'ять хвилин після злету, Мацієвич колами набирав висоту. Рівно о шостій вечора вистрелили з сигнальної гармати, що льотний день закінчився. Публіка не розходилася, з захопленням дивилися на політ Мацієвича на 400-метровій висоті. Раптом глядачі почули в повітрі незрозумілий тріск. Аероплан дивно хитнувся і став розламуватися на частини. Люди побачили, що Мацієвич випав з машини. Льотчик щось кричав, перевертаючись в повітрі. Слідом падав розламаний на дві частини аероплан. На трибуні ридала його дружина Олександра, пригорнувши до себе 7-річну доньку.
Один з очевидців катастрофи Морозов згадував: "Падіння тривало менше півхвилини, але здавалося, що вічність. Усією свідомістю відчував і розумів, що Мацієвич летить в обійми смерті, яка чекає його на землі. І його ніяк не можна врятувати. Численний натовп завмер на місці. Тільки потім, коли все лежало вдалині на полі, пролунав крик жаху натовпу, якого ніколи не забуде той, хто його чув".
Від аероплана зилишлися купа уламків і обірваний дріт. За 20 м від понівеченого "Фармана" лежав Левко Мацієвич, прикривши рукою обличчя. За висновком лікарів, смерть настала вже на землі. Тіло зберегло звичайну форму, але були розтрощені майже всі кістки. Коли труп підняли, в твердому грунті залишилася западина, яка точно повторювала форму тіла.
Мацієвич став першою жертвою авіаційної катастрофи в Росії. В газетах писали, що це було самогубство через нещасливе кохання або подружньої невірності. Але в акті розслідування трагедії йдеться, що на висоті 385 метрів лопнула дротяна діагональна розтяжка перед мотором. Вона потрапила в гвинт і одна з його лопатей розлетілася на шматки. Аероплан втратив жорсткість і клюнув носом. Авіатор, відхиливши тіло назад, хотів вирівняти машину. Але зірвався з сидіння і випав з аероплана.
"Левко Мацієвич був справжнім українцем. За Мацієвичем стежила поліція. Ще студентом разом з Дмитром Антоновичем і Михайлом Русовим заснував Революційну українську партію, де говорили про незалежність України. Гуртки партії існували, зокрема в Харкові, Києві, Ніжині, Полтаві, Чернігові, Лубнах. Пізніше з цієї партії утоврилася Українська соціал-демократична партія, одним з лідерів якої був Володимир Винниченко. У Петербурзі Мацієвич був членом української "Громади", разом з Симоном Петлюрою. Влаштовував Шевченківські свята в Севастополі, Петербурзі, ставив українські театральні вистави, чудово співав, танцював. Він мріяв бачити Україну вільною, щасливою. Зі своїми рідними з України листувався виключно українською мовою. Його друзями були Михайло Коцюбинський, Микола Вороний, Олександр Олесь, Гнат Хоткевич, Микола Міхновський, Іван Франко, Михайло Грушевський, лейтенант Петро Шмідт", - розповів Василь Білошапка.
В Україні на честь Мацієвича випущені два поштових конверти, а в Росії – дві поштові листівки. Вулиця Левка Мацієвича є у Львові. У Харкові на будинку головного аудиторного корпусу Харківської політехніки встановлена меморіальна дошка. На батьківщині Левка Мацієвича в Олександрівці його іменем теж названо одну з вулиць. На будинку, де він народився відкрито меморіальну дошку. В 2015 році в Олександрівці на доброчинні пожертви приватних осіб з'явився перший в Україні пам'ятник Левку Мацієвичу. Автор погруддя – кіровоградський скульптор Віктор Френчко.
2 
1
Коментарі