Формування заповіту в європейських країнах відбувалось з ХІІІ ст. під впливом господарських (активний розвиток міст і торгівлі), ментальних змін – зростаюче почуття непевності і крихкості земного життя (спричинене війнами і спустошливими епідеміями, зокрема чуми) та прагненням забезпечити порятунок душі ще за земного життя. Складати заповіт (тестамент) могла кожна особа фізично і розумово здорова, в присутності семи свідків або перед міським урядом. Пише "Фотографії Старого Лева".
У Львові укладення документа та спадкування за заповітом врегульовувались окремими королівськими привілеями. Зокрема, було встановлено, що "будь-хто, який має львівське міське право, постановив би чи хотів би шляхом духівниці щось заповісти, нехай покличе до себе війта з двома лавниками, священика з громадським писарем, біля яких, як прийнято, складе умови чи розпорядження".
Розпочинався документ звертанням до Божого імені формулою "В ім'я Боже. Амінь" або "В ім'я Трійці найсвятішої, Отця, Сина, Духа Святого…". Далі вказувалось ім'я людини, яка складала заповіт, її прізвище чи прізвисько (чіткого прізвища могло і не бути, для людини середньовічної чи ранньомодерної епохи, більш вагомим елементом було лише ім'я). Якщо заповіт укладала жінка, вказували ім'я її чоловіка, подекуди дівчое прізвище. В основному тексті документу, поміщали як цілком практичні речі, які стосувались передачі майна, так і роздуми про смерть і вічне життя, розповіді про стосунки з дітьми, своєю другою половинкою, інформацію про важливі події.
Войцех Кшижакович у 1602 році вказав, що будучи впродовж тривалого часу "від Бога тяжкими хворобами прикутий і вбачаючи те, що вже є на божому милосерді, навряд чи повинен сподіватися на життя, постановив свою останню волю залишити і описати. Львівський палітурник Павло Хвасткевич вважав, що він "однаково з іншими смертними людьми підвладний смерті понад яку не має нічого певнішого, а понад її годину і час нічого ненадійнішого". Зафіксована і наступна дещо філософська мотивація "зважаючи на борг смерті, який всі хто живе на цьому скороминущому світі, виплатити повинні, належачи до повинності, що хто народжується померти повинен".
Серед основних проблем, яких торкались у тексті заповітів можна виділити розпорядження щодо тіла (як і де його слід поховати), розпорядження щодо душі (пожертви на храми і милостиня), розподіл майна між спадкоємцями, список кредиторів і список виконавців останньої волі. Заповіт складався у випадку хвороби, але якщо людина одужувала, вона часто змінювала попередній текст.
Катерина Савичова, заповіла поховати себе в церкві Успіння Пресвятої Богородиці. Також вона жертвувала храму 50 злотих, за які Братство Руське "образ гарний мальований" мало встановити над проповідницькою кафедрою. Тереза Шольц Вольфович у 1641 р. заповідала поховати її у каплиці Боїмів. Свої рухомі речі вона заповіла своїм племінницям, а не нерухоме ділила між своєю сестрою та племінницями.
Цирульник з Галицького передмістя Томас Ґалятович (1634 р.) заповів дружині поховати його у львівському кафедральному костелі біля могили Якуба Косміґля. Львівський міщанин Ян Куркович (1636р.) розпорядився, щоб: "Тіло моє землі, звідки пішло, віддаю і прошу, щоби було у кафедральному костелі під дзвіницею поховано".
3 
1
Коментарі