21 квітня 1920 року у Варшаві міністр закордонних справ та юстиції УНР Андрій Лівицький та міністр закордонних справ Речі Посполитої Польської Ярослав Домбровський підписали договір. Згідно з ним УНР визнавалася незалежною державою на чолі з Симоном Петлюрою.
Варшавський договір мав символічний сенс, оскільки свідчив про міжнародне визнання Директорії. Втім, уряд Симона Петлюри був вимушений піти на великі поступки. Українська сторона відмовлялася від територій Галичини, Західної Волині, частини Полісся, де проживали понад 11 мільйонів етнічних українців. Повідомляє "Цей день в історії".
Документ уклали "таємно" і він не був опублікований, залишаючись таким до 1926 року. Як таємний, цей договір не був ратифікований. Дії Петлюри засудили Винниченко та Грушевський.
Одним із пунктів Варшавського договору була військова конвенція, підписана 24 квітня 1920 року,яка передбачала початок спільних польсько-українських воєнних дій проти більшовицьких військ на території України. Вже 25 квітня польсько-українські військові формування перейшли Збруч. Раптовість удару принесла успіх, а 6 травня війська увійшли до Києва. Однак, в результаті очільникам не вдалося реалізувати свої плани.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Всеукраїнський національний конгрес творив суверенну Україну
У жовтні 1920 року, по закінченні польсько-радянської війни, польський уряд визнав більшовицьку УРСР і уклав з нею Ризький мирний договір 1921 року, що фактично анулював Варшавський договір.
3 
1