"Моє захоплення генеалогією почалося ще в школі. Ми тоді малювали генеалогічні дерева, але далі трьох-чотирьох поколінь родичів не було. Ці спогади дитинства глибоко закарбувалися у мені", - каже юрист Ігор Розкладай.
Займатися генеалогічними дослідженнями Ігор почав ще 8 років тому. Саме у цей час почалася робота над законом "Про доступ до публічної інформації". Цей закон відкривав доступ до органів влади і до архівів.
"Спершу я звернувся до Центрального державного архіву у місті Києві. Тут я отримав зовсім іншу дату народження своєї прабабусі. Це був початок моїх пошуків", - згадує Ігор. За вісім років йому вдалося вдалося дослідити свій рід до десятого коліна, включаючи і бічні гілки.
За словами Ігоря, пошук варто починати в першу чергу за свідоцтвом про народження або метрикою. Всі дані про народження і смерть за останні 75 років зберігаються у органах реєстрації актів цивільного стану. Більш давніші документи зберігаються у державних архівах у обласних центрах. Однак можуть бути у несподіванки - зокрема, документи можуть не встигнути передати, або у архівах немає місця, де їх зберігати. Тобто йде мова про перевантаженість архівів.
Однак на цьому перешкоди не завершуються. Наприклад, у 1930-х роках архіви знищувалися, особливо у Східній та Південній Україні. В таких випадках треба вдаватися до вторинних джерел. Це можуть бути судові справи, земельні записи тощо.
Більш давніші документи зберігаються у обласних архівах, за винятком Києва і Львова. Тут крім обласних архівів, діють Центральні Державні історичні архіви. Однак інколи документи можуть знаходитися в кількох архівах. Наприклад, документи по Підляшшю знаходяться у архівах Польщі, Білорусі та Росії.
"Насправді, генеалогія - це переосмислення історія. Коли ти опускаєшся на рівень людей, перестаєш ділити історію чорне та біле, - продовжує Ігор. - Наприклад, один з иоїх предків воював у російській імператорській армії, інший був його опонентом. Тобто перипетії людських доль значно складніші".
Універсальними є метричні книги, хоча в різних частинах України вони мали свої особливості. Наприклад, у католицьких метричних книгах писали номер будинку наречених, у православних цього не було.
Ці регіональні особливості відображаються і на роботі архівів сьогодні. Зокрема, у сучасних польських архівах можна безкоштовно фотографувати документи. Це значно полегшує роботу з пошуками. Тоді як в українських архівах фотографування є платною послугою.
Крім того, польські архіви сьогодні активно переводять у цифровий формат. На думку дослідника, починати пошуки варто з порталу szukajwarchiwach.pl. Це зведений портал польських архівів, який має опис усіх книг і дає уявлення, де вони розташовані. Частина документів, що стосуються Волині, Поділля та Львівщини знаходиться в цифровому форматі www.agad.gov.pl/inwentarze/testy.html.
Однак з цими документами треба працювати дуже обережно, стверджує Ігор. По-перше, він радить вести пошуки самостійно, оскільки архіви можуть надати неправдиві відомості, по-друге, можливі кілька варіантів написання українських прізвищ. Тому варто випробувати усі можливі варіанти.
Якщо ж метричні книги не збереглися, то варто звернутися до сповідальних розписів. У Російській імперії всі жителі мусили ходити на церкву на сповідь. У сповідальних розписах часто вказується також склад родини, того хто сповідався - дружина, діти. Це значно полегшує пошук. До цієї ж групи також належать ревізькі казки - описи, які складалися для оподаткування. Тут можна знайти інформацію про склад родити. Надзвичайно цінним джерелом є також "брачні обиски".
Про Інтернет як про важливе джерело генеалогічних пошуків, особливо у ХХ столітті, говорить Ігор Кулик.
3 
1
Коментарі