73 роки тому, 21 лютого 1942 року трагічно загинула видатна українська поетеса та громадська діячка Олена Теліга.
Олена Теліга (дівоче прізвище – Шовгенова) народилася 21 липня 1906 року в Іллінському під Москвою у родині професора Івана Шовгенова та Уляни Качковської, що мала білоруське коріння. Рід Шовгенових був дуже давнім на Лівобережжі, існує припущення про нібито осетинсько-кавказькі корені його.
Родина часто переїздила з місця на місце – жили і в Петербурзі, і в Києві, бували на рідній для батька Харківщині. Справжнім домом для Оленки став Київ, куди родина переїхала у 1918 р. Проте революційні події змінили все докорінно: батько емігрує, лишаючи родину без засобів на існування. Олена починає у своєму юному віці багато працювати, в тому числі посильним у Політехнічному інституті, де раніше викладав Іван Шовгенів, влітку – на обробітку городів. Ці всі переживання згодом відіб`ються в її творчості, зокрема, в автобіографічному оповіданні "Або-або". Як згодом поетеса напише в листі до подруги Наталі Лівицької-Холодної: "Хліб для мене був мрією."
Згодом у 1922 р. родині все ж вдається вибратися з "в боях раненого Києва" на захід, до батька, котрий був обраний ректором Української господарської академії в м. Подєбради (тодішня Чехословаччина).
Як відомо, Олена Теліга не володіла українською мовою. Усвідомлення себе українкою приходило повільно. Про свої враження від еміграційного оточення згодом вона розповість Уласу Самчуку, що воно їй нагадало "царство Петлюри."
Переорієнтація на українські патріотичні позиції прийшла миттєво і назавжди. Спілкуючись з товариством російської молоді, Олена не витерпіла насміхання з української мови вона. Зі словами "Ви - хами! Та собача мова – моя мова! Мова мого батька і моєї матері! І я вас більше не хочу знати!" вона круто повернулася і, не оглядаючись вийшла…З того часу вона почала говорити лише українською мовою.
Українську мову та літературу вона обрала своїм фахом, а згодом вийшла заміж за українця Михайла Телігу. До речі, існують різні думки стосовно того, чи був Михайло Теліга справді єдиним коханням поетеси. Існують припущення про її романтичні взаємини і з Дмитро Донцовим, і з Олегом Штулем. Зокрема, в Залісах на Волині у родини Штулів гостювала пані Олена влітку 1938 року. Як згодом згадувала пані Іларія Тарасюк, мешканка цього села: "Виглядало так, що вони одружаться." Пані Іларія не знала, що в поетеси на той момент вже був чоловік.
Свій творчий шлях Олена Теліга розпочинає у 1928 р. Згодом - активно публікується у "Літературно-науковому вістнику" ("Віснику") редактора Дмитра Донцова, стає складовою "вісниківської квадриги."
Поетичний доробок Олени Теліги невеликий і становить 38 віршів, 16 публіцистичних виступів та одне автобіографічне оповідання. Проте ідеологічна спадщина мисткині є потужним надбанням української літератури, українського народу.
Олена Теліга увійшла в історію не лише як діячка "пера", але як і активна учасниця ОУН (м), Голова Спілки українських письменників та редактор літературно-мистецького додатку до газети "Українське Слово" "Літаври."
У 1939 році у Кракові Олена Теліга вступила до лав ОУН (м). Восени 1941 року за дорученням Організації Українських Націоналістів Олена Теліга повертається в Україну з "похідними групами" ОУН. Як стверджує Улас Самчук, рішення про повернення в Україну Олена Теліга прийняла свідомо.
Повернення Олени Теліги та її соратників на рідну землю не було таким вже й райдужним не лише через німецьку адміністрацію, а й через нерозуміння місцевим населенням планів емігрантів.
Про те, в яких умовах доводилося жити і працювати Олені Телізі та її побратимам, писав наводить Олег Лащенко: "Мешкання Культурної Референтури - здавна занедбане, з різного походження і віку меблями та вже зі захованою потайки одним з його нових господарів зброєю - перше пристановище Теліги, згодом вони переїдуть на своє власне мешкання, зрештою таке саме голодне, холодне, темне, де температура опускатиметься до зера, виключатимуть електричний струм, замерзатиме у водопроводі вода..."
Незважаючи на всі ці обставини та побутові труднощі, ОУН розгорнула активну діяльність. Чималим досягненням Організації Українських Націоналістів стало налагодження українського культурного і громадського життя в Києві, до якого саме і була причетна Олена Теліга.
8 жовтня 1941 р. в Києві ініціативна група представників української літератури організувала Спілку Українських Письменників. Очолила цю Спілку Олена Теліга, а її заступником став Борис Вінницький.
Величезну роль у справі культурного і національного пробудження українців на початковому етапі війни відіграла українська преса, яку жадібно розкуповувало населення, спрагле за альтернативною до більшовицької думки.
Олена Теліга дуже уважно ставилася до підбору матеріалів до "Літаврів". Про це згадував М. Ситник: "Вона перечитувала кожний матеріал, деякий позначала червоним олівцем і відкладала окремо. Інші клала, вже без порядку, в одну купу, а потім подала їх мені:
- Прошу цей мотлох кинути до коша, - сказала мені, — це фольксдойчівська графоманія. Це, мабуть, ті ж самі писаки, що й Сталіну так щедрували. Як по-Вашому? А гляньте ось на цю нісенітницю — "Серце німецького вояка." Це написала пані H. К. Яка швидка, вже встигла розкусити і серце німецького вояка! Бідна пані, я можу їй тільки співчувати, а помогти зась. Хай береже в своєму альбомі. "Літаври" — тільки для українського серця."
На початкових етапах окупації німці ще не усвідомлювали наслідків від діяльності української інтелігенції. Звісно, ситуація згодом кардинально зміниться, коли окупанти зрозуміють, що головна мета націоналістів не Україна як складова частина "Нової Європи", а Україна як самостійна державна одиниця.
Крім літературної та просвітницької роботи, поетеса домоглася утворення при Спілці кооперативу "Слово", який в умовах жорстокої харчової кризи налагодив постачання письменників хлібом та харчами. Неодноразово Олена Теліга зверталася за допомогою до Українського Червоного Хреста.
Така активна діяльність Олени Теліги та її побратимів згодом призвела до подальших арештів, що відбулися у лютому 1942 р. Про останні дні Олени Теліги в Києві та обставини її арешту розповідають Я.Гайвас, О.Штуль-Жданович, О.Скорупська. З оповідей випливає, що Олена Теліга свідомо пішла на смерть: "Коли я не повернуся…коли я загину, то знайте, що свій обов`язок сповнила до кінця." Телігу переконували не йти до Спілки, бо знали, що її там чекає гестапо, проте вона була категоричною: "Це все ви добре кажете. Але коли удар дійсно буде спрямований проти Спілки, хіба може голова покинути її? Забагато людей я туди втягнула. Це зломить їх віру в нашу справу, коли залишити їх самими у вирішний момент."
Гестапо засіло в Спілці вже в неділю 8 лютого. Хто 9 лютого входив до Спілки (на вулиці Трьохсвятительській), звідти вийти не міг. Всіх, хто належав до управи та персоналу Спілки відвезли на Короленка, 33. Зроблено було два винятки. До управи Спілки належав Юрій Музиченко і був випущений додому, не належав Михайло Теліга й був заарештований.
Олена Теліга відбувала ув'язнення з товаришами у будівлі гестапо, поруч з нею в камері сидів чоловік, а з іншого боку – молодша сестра Лесі Українки Ізидора Борисова, якій пощастило якимось дивом вирватися звідти. Олена Теліга та всі її товариші по Спілці були страчені. Це близько 40 людей. Більшість дослідників сходяться на тому, що поетесу та її побратимів було страчено 21 лютого 1942 р. в Бабиному Яру.
Проте існують і інші версії. Наприклад, професор Карел Беркгоф зазначає, що страта могла відбутись як у Бабиному Яру, так і у приміщенні гестапо. Ілля Левітас стверджує: "В'язнів гестапо розстрілювали там же в підвалах, а тіла розстріляних ховали в кінці Центральної алеї Лук'янівського цвинтаря. Тут же , швидше за все, лежать і тіла українських націоналістів. І тому доцільно зайнятися пошуковою роботою, щоб більш точно визначити місце їх поховання. Згідно Акту Надзвичайної державної комісії від 1943 р., на Лук'янівському кладовищі є братська могила , в якій покояться 400 осіб. Швидше за все, в цій братській могилі знаходиться і тіло Теліги."
3 
1
Коментарі