Державний комітет оборони СРСР ухвалив постанову "Про порядок використання німців-переселенців призовного віку від 17 до 50 років" 10 січня 1942-го. В країні розпочалося створення трудових армій з "неблагонадійних громадян" – системи примусової трудової повинності.
Близько 120 тис. німців-чоловіків, придатних до фізичної праці, виселених у віддалені області СРСР, мобілізували у робочі колони на весь час війни. З них 45 тис. підпорядковувалися НКВС СРСР. Чоловіків відправили на лісозаготівлі та будівництво заводів при таборах ГУЛАГу. Решта, близько 40 тис, підпорядковувалися Наркомату шляхів сполучення та прокладали залізниці.
Німці мали з'явитись у збірні пункти в зимовому одязі, із запасом білизни, постільними речами, кухлем, ложкою і 10-денним запасом харчів. На виконання наказу давалися 20 діб.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вийде друком книга про примусових робітників часів нацизму
Під кінець року система трудових армій значно розширилася. До неблагонадійних громадян віднесли фінів, угорців, румунів, греків. Потрапили у список й українці, білоруси, росіяни та народності Росії – башкири, калмики, татари тощо. Трудову повинність мали виконувати й жінки, які не були вагітними та мали дітей старше 3 років.
На роботу йшли строєм під командою начальника колони. Всі порушення фіксувалися в особистих справах "трудармійців". За дезертирство і відмову від виходу на роботу застосовувалася вища міра покарання – розстріл.
Трудові армії розформували за 2 роки після завершення війни. Вцілілим "неблагонадійним" дозволили повернутися до місць їх постійної висилки.
Перший етап трудової мобілізації розпочався з України. 31 серпня 1941-го ЦК ВКП(б) видав постанову "Про німців, які проживають на території Української РСР". Усі чоловіки призовного віку мали стати до трудових робіт.
3 
1
Коментарі