Сто років тому бідняки ігнорували не лише купальні, а й купальники

За часів Російської імперії, кияни не мали звички засмагати. Жодного пляжу в місті не було, лише спеціальні купальні між Поштовою площею та сучасним Пішохідним мостом.

На воді стояли дощаті кабінки з колесами й лопатями по обидва боки. Відвідувач сплачував 10–15 коп. — стільки коштувала філіжанка кави на околицях Києва або 300 г першосортної яловичини на базарі — й діставав право на хвилин 20 "водних процедур". Зайшовши всередину кабінки, крутив педалями й відпливав на певну відстань від берега — настільки, аби його не можна було розгледіти з берега. Потім перевдягався в купальний костюм і спускався у воду. Поплававши, повертався в кабінку, перевдягався та "їхав" назад до берега. Там на палючому сонці на нього вже чекала черга — чоловіча й жіноча окремо.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Нудистські пляжі в Києві з'явилися у 1918 році

Чоловічий купальник виглядав як разом зшиті довгі труси та футболка з рукавами до ліктів. Особливим шиком вважався смугастий — у вертикальну чи горизонтальну смужку. Жіночі купальні костюми шили з однотонної тканини та прикрашали мереживом або поясом на талії. Найбільше, що могла собі дозволити жінка, — невеличке декольте й трохи оголена верхня частина спини. Майже обов'язковим доповненням до жіночого купального наряду слугували шапочка або підв'язка для волосся.

Навколо купалень крутилися "астрономи" — так називали чоловіків, що із біноклем або підзорною трубою з пагорбів підглядали, як перевдягаються купальниці. Вони заздалегідь дбали про те, щоб у дерев'яній кабіні існував просвіт, трохи більший за звичайний. Щоправда, й жінки нерідко спостерігали за чоловіками. На початку 20 ст. це викликало появу численних карикатур.

Незаможні люди ігнорували не лише платні купальні, а й самі купальники, які коштували дорого. Тож купалися, де хотіли, й заходили у воду голяка. Так само чинили емансиповані жінки та молодь із забезпечених родин. На оголених плавців "полювали" фотографи, ховаючись у кущах неподалік.

Купання в недозволених місцях нерідко призводило до загибелі. Київський губернатор заснував і очолив "Общество спасания на водах". Воно обладнало дві станції: Центральну біля нинішнього Річкового вокзалу й на Оболоні. Проте звичка киян плавати із ризиком для життя, але безкоштовно, настільки усталилася, що "Общество" не справлялося зі щораз більшою кількістю плавців-нелегалів. Тоді "Общество спасания на водах " за власний кошт улаштувало дві безплатні народні купальні біля Іллінської церкви на Подолі та поблизу сучасного Пішохідного мосту. На кожній чергували по два матроси.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Загинула не дочка, а коханка – і не в озері, а на полюванні

1900 року біля Центральної рятувальної станції відкрили спеціальний пункт надання першої допомоги врятованим плавцям. А на випадок сумного фіналу неподалік збудували дерев'яну капличку, де співали за упокій потопельників.

Улітку 1918-го на Трухановому острові з'явився перший у Києві громадський пляж. Його започаткували вояки німецького окупаційного гарнізону, що перебував у Києві за правління гетьмана Павла Скоропадського. Кияни почали не тільки плавати в Дніпрі, а й масово засмагати на березі. Жінки стали приймати сонячні ванни нарівні з чоловіками.

Во времена Российской империи, киевляне не имели привычки загорать. Ни пляжа в городе не было, только специальные купальни между Почтовой площадью и современным пешеходным мостом.

На воде стояли дощатые кабинки с колесами и лопастями с обеих сторон. Посетитель платил 10-15 коп. - Столько стоила чашка кофе в окрестностях Киева или 300 г первосортной говядины на рынке - и получал право на минут 20 "водных процедур". Зайдя внутрь кабинки, крутил педалями и уходил на определенное расстояние от берега - настолько, чтобы его нельзя было разглядеть с берега. Затем переодевался в купальный костюм и спускался в воду. Поплавав, возвращался в кабинку, переодевался и "ехал" обратно к берегу. Там солнцепеке его уже ждала очередь - мужская и женская отдельно.

Мужской купальник выглядел как вместе сшитые длинные трусы и футболка с рукавами до локтей. Особым шиком считался полосатый - в вертикальную или горизонтальную полоску. Женские купальные костюмы шили из однотонной ткани и украшали кружевом или поясом на талии. Больше всего могла себе позволить женщина, - небольшое декольте и немного обнаженная верхняя часть спины. Почти обязательным дополнением к женскому купальному наряду служили шапочка или подвязка для волос.

Вокруг купален крутились "астрономы" - так называли мужчин, с биноклем или подзорной трубой с холмов подглядывали, как переодеваются купальщицы. Они заранее заботились о том, чтобы в деревянной кабине существовал просвет, немного больше обычного. Правда, и женщины нередко наблюдали за мужчинами. В начале ХХ в. это вызвало появление многочисленных карикатур.

Малоимущие люди игнорировали не только платные купальни, но и сами купальники, которые стоили дорого. Поэтому купались, где хотели, и заходили в воду голышом. Так поступали эмансипированные женщины и молодежь из обеспеченных семей. На обнаженных пловцов "охотились" фотографы, прячась в кустах неподалеку.

Купание в неположенных местах нередко приводило к гибели. Киевский губернатор основал и возглавил "Общество спасания на водах". Оно оборудовало две станции: Центральную у нынешнего Речного вокзала и на Оболони. Однако привычка киевлян плавать с риском для жизни, но бесплатно, так сложилась, что "Общество" не справлялось с каждый раз большим количеством пловцов-нелегалов. Тогда "Общество спасания на водах" на деньги устроило две бесплатные народные купальни возле Ильинской церкви на Подоле и вблизи современного Пешеходного моста. На каждой дежурили по два матроса.

1900 возле Центральной спасательной станции открыли специальный пункт оказания первой помощи спасенным пловцам. А в случае печального финала неподалеку построили деревянную часовню, где пели за упокой утопающих.

Летом 1918 года на Трухановом острове появился первый в Киеве общественный пляж. Его основали воины немецкого оккупационного гарнизона, находившегося в Киеве во время правления гетмана Павла Скоропадского. Киевляне не только плавать в Днепре, но и массово загорать на берегу. Женщины стали принимать солнечные ванны наравне с мужчинами.