Міжвоєнний Львів - час сміливих експериментів. Українство, попри складні політичні і економічні реалії, у прямому розумінні не опустило рук, а взялося за розбудову здорового тіла української нації. Спортивний стиль життя активно пропагувався й серед українського жіноцтва Галичини. Спершу мода була спортом, але врешті спорт став модою, – радісно сповіщала львівська преса у 30-х рр. ХХ ст. Про це пише "Фотографії старого лева".
Все рідше у культурному середовищі Львова спорт прирівнювався до "капризів" моди, таких, як коротка спідничка або стрижене волосся, а, навпаки, ставав джерелом натхнення для модельєрів: "передполуднем жінка – це зухвалий хлопчак у шапці на бакир, обута в незугарні лещетарські черевики", а "пополудні й увечорі виколюється з цієї шкаралупки ніжний, барвистий мотиль", – писала "Нова Хата" 1933 р.
Прогресивні львівські панянки із середини 20-х рр. почали активно цікавитися плеканням "справжньої культури свого тіла" та "молодечого вигляду" – рухливий спосіб життя став невід'ємним атрибутом модерної галичанки. Одяг для руханки (гімнастики) складався з чорних коротких штанців, білого трикотового (трикотажного) светра чи блузки, або спіднички (темного кольору), блузки (здебільшого білого кольору), спеціальних капців. Під спідничку одягалися чорні короткі шортики для вільного виконання вправ. Українські спортивні товариства розробляли власну спортивну форму, часто з елементами вишивки.
"Спортова ідея" мала значний вплив на жіночу моду, і Львів не був винятком. Важливим критерієм модного вбрання стала його практичність та зручність, прості лінії крою, а тому неабиякою популярністю користувалося "прогулькове вбрання" – зручна спідничка (на защіпки збоку), жакет з паском, сукня вільного крою, спеціальні практичні капелюшки із повстяної матерії. Для тривалих походів були доречними спортивні штанці з чорно-білої краткової (клітчастої) вовняної тканини та блузка або сорочка зі шовку.
У другому десятилітті ХХ ст. серед жіноцтва Галичини стає популярною туристика (туризм) й українські модельєри у поті чола працюють над створенням практичного одягу, у якому жінка залишалася б чарівною навіть у горах. Типовий туристичний стрій того часу передбачав короткі штани, сорочку (блузу), берет, наплічник і палицю.
Дотримуючись у моді основних європейських тенденцій, українські модельєри усе ж не забували про вироблення рідного "спортового" стилю. Оригінальними акцентами українського лещатарського вбрання міжвоєнного періоду були гуцульські атрибути – баранячий плетений пояс, яскраві вовняні шкарпетки, кольорова "шапочка-клепаня".
Серед літніх видів спорту улюбленицею львів'янок була ситківка (теніс), мода на яку прийшла з Англії. Ситківкарки носили вільні білі полотняні чи лляні сукні (плісировані або дзвоником, іноді з мережкою і кольоровим обшиттям) з короткими рукавами або без них, поясок яскравого кольору, або костюм у вигляді "джемперової блюзки без рукавів" та плісированої спіднички, легке спортивне взуття на ґумовій підошві, короткі білі шкарпетки. На голову одягалася хустинка або блейзер. Після гри зверху одягалося болеро (яскравого кольору).
Захопившись туристикою, львів'янки досить швидко пересіли на ровери і полюбили ще й наколесництво (велосипедний спорт), оцінивши його перевагу у швидкому "перенесенні з місця на місце". У тогочасній Галичині жінці було прийнято їхати на ровері у довгій сукенці чи спідничці (переважно до колін) та капелюсі.
Пошиттям і декоруванням спортивного та прогулянкового одягу у Львові займалися кравецькі майстерні і фірми, гімнастична форма продавалася у спеціалізованих магазинах.
2 
1
Коментарі