Близько 45 тисяч німців переселилося у Галичину в 1780-х роках. На місці їхніх колоній нині живуть українці. Від німців лишилися лише церкви і цвинтарі. На Львівщині відкрили новий туристичний маршрут - "Слідами німецьких колоній на Жовківщині." Поїздка триває один день, веде її німець - Ганс Крістіан Гайнс.
"Король Німеччини Йосиф ІІ дуже слідкував за освітою в імперії. Перевіряв навіть монастирі. Для того, щоб вони мали право існувати, дві третіх ченців монастиря мали бути освіченими людьми. Однак з'ясувалося, що більшість монахинь навіть читати і писати не вміли. Тому такі монастирі ставали основним місцем заселення німецьких колоністів," - розповідає Гайнс.
Основною причиною переселення німців було прагнення імператора підняти рівень сіл на Галичині, заселити незаселені землі. Одна з таких колоній була у селі Візенберг - нині Мервичі - на Жовківщині. Від німців тут залишилися цілі вулиці. Адже за планом тодішньої влади, поселення будувалися у формі хреста, де на перехресті стояла церква чи костел. У селі досі збереглося кільканадцять німецьких хат, костел, криниці.
"Німці на батьківщині проживали у численних князівствах. Це були практично кріпаки у князя. Тому вони виїжджали сюди з радістю. Їм обіцяли хати, німецьку мову та німецького священика, церкву, землі і реманент, зерно для посіву. Однак на хати доводилося чекати по 2 а то і по 10 років. Людей розселяли у монастирях, там вони і жили досить довго."
На 5 сімей мала бути одна криниця. Однак не завжди так вдавалося викопати. Бо грунти подекуди давали не дуже родючі. У Мервичах було настільки твердий грунт, що викопати криниці було важко.
Одночасно з агітацією їхати на нові землі в Німеччині ходили люди, які робили антирекламу переселенню. Це було в інтересах князів, які втрачали людей і податки. Вони розказували, як люди бідують у колоніях. З цих часів у німців до сьогодні залишилося два прислів'я: "Лишайся на батьківщині і чесно годуй себе і свого свого пана" та "У Польщі нема шо взяти", адже тоді колонії розселялися і на польських землях.
Українці з німцями жили дружно. Часто служили у приїжджих гувернантками, найманими працівниками. З роками почали одружуватися між собою.
На колонізації австрійська влада втратила, у порівняння з сьогоднішніми грішми, мільйони євро. Перед Другою світовою німці почали забирати "своїх" у Німеччину. Рейх приймав їх у Перемишлі, туди колоністи мали добратися товарними холодними поїздами. Багато хто замерз по дорозі і не доїхав.
"Але ставилися німці до приїжджих не як до своїх, а зверхньо. Їх селили у таборах, де вони жили практично як у тюрмі. Отримати знову громадянство було дуже важко. Якщо доводили своє німецьке походження - їх оселяли у Польщі. Якщо у сім'ї вже був хтось з українців, або українська прислуга - відправляли у Німеччину, щоб вони не втратили ідентичність.
У Польщі виселяли родину з хати. А туди приводили німецьку. Поляків доправляли до Варшави і лишали, там вони самі собі мали шукати пристановище. Німцям часто від них лишалися перестарілі люди, інваліди, яких поляки не забрали з собою."
Поховання німців жорстоко знищували совєти.
"До річниці звільнення від німецьких загарбників піонерам давали завдання піти і знайти такі поховання та зруйнувати їх. Присилали їм і машини, на які діти завантажували камінь з надгробних фігур. Цей камінь відвозили на будівництво колгоспів."
Такі цвинтарі є у Мокротині, Дев'ятирі, Мервичах, Смолині на Жовківщині. Лише у селі Потеличі зберігся німецький цвинтар. Однак він військовий, сюди перепоховали військових німців з округи. Таких цвинтарів є усього 5 в Україні, один з них у Криму.
3 
1
Коментарі