Німець Генріх Шліман вважав, що здійснив найбільше досягнення в археології за всю історію науки — відкрив міфічну Трою і знайшов Пріамів скарб. Але вже його сучасники довели, що той скарб лежав у землі щонайменше тисячу літ до царювання Пріама. Цю помилку нагадували Шліманові до кінця днів. Однак ніхто не заперечував, що людина без спеціальної освіти зробила геніальне відкриття.
Народився Генріх Шліман 1822 року в Німеччині — в містечку Анкерсхаґен, провінція Мекленбург, Передня Померанія, в сім'ї бідного пастора. У дев'ять років Генріх втратив матір. Батько оженився на молодшій на 20 літ служниці Фікен Бенке. За це, а також за розтрату церковного золота Шлімана-старшого позбавили парафії. Але він був щасливий з юною дружиною й забув про дітей.
Генріх кинув учитись і поїхав до містечка Фюрстенберґ, де служив у крамниці. Увесь вільний час проводив за "Іліадою" Гомера. Йому ввижалася домівка, де батько часто читав її. Ту книжку син не зберіг і шкодував за нею. Як отримав першу зарплату, Генріх купив "Іліаду" і вже не випускав з рук до останніх днів.
Він мав неабияку пам'ять. За два з гаком роки опанував англійську, французьку, іспанську, португальську, італійську, шведську мови. На кожну в середньому припадало по шість тижнів. Коли служив у голландській конторі прикажчиком, вивчив ще й російську. Загалом знав півтора десятка мов. При таких здібностях майбутній археолог мав своєрідну зовнішність — зріст метр п'ятдесят шість, довгі руки й короткі ноги. Він соромився цього, тому носив не капелюхи, а високі циліндри. Ходив у пальтах із довгими рукавами.
Коли Генріхові виповнилося 18, він потрапив на борт торгового корабля. Той ішов з Голландії до Венесуели з вантажем рейнського вина. Через два тижні після виходу в море, 28 листопада 1841 року, бриг потрапив у шторм і затонув. Шлімана витягли напівмертвого з крижаної води.
Він опинився в Амстердамі — голий-босий, ніхто й ніщо. Хотів записатися в солдати. Однак йому відмовили, бо ще до свого морського вояжу Генріх захворів на туберкульоз. Допоміг Шліманові колишній залицяльник його матері. Він дав рекомендаційного листа до однієї торгової контори. Але вже через пару місяців Генріха вигнали за те, що під час роботи він зачитувався книжками. Та юнака взяла на роботу інша контора, якій були потрібні перекладачі.
Невдовзі він, як повноважний представник компанії "Б.Х. Шредер", подався до Росії, де забезпечив поставки хліба до Амстердама та селітри до Петербурга. Торгував усім — від зброї до голландських тюльпанів. За кілька літ розбагатів, став купцем першої гільдії. У часи золотої лихоманки побував у США, де скуповував золотий пісок і спав з револьвером у руці. Заробив там 400 тис. доларів. Повернувся до Петербурга й зробив пропозицію одразу двом панночкам. Його дружиною стала 18-річна Катерина Лижина, донька адвоката. Вона народила йому трьох дітей — Сергія, Надію й Наталію. Але шлюб розпався, бо Катерина не поділяла пристрасті чоловіка до "Іліади" і давньогрецької культури. А Генріх якраз вирішив зайнятися пошуками скарбів Пріама.
Пріам — напівлегендарний цар Трої, описаний в "Іліаді". Шукати його коштовності було майже тим самим, що полювати за казковими скарбами Алі-Баби.
Але Шліман вірив, що знайде золото Пріама. Він розпродав свій бізнес, подбав про забезпечення Катерини та дітей і подався до Сорбонни — прослухати курс лекцій з археології . А потім Генріх надумав одружитися вдруге. Він попросив знайомого єпископа знайти дівчину-грекиню, яка мала бути "гарною, як Праксителева статуя, любити Гомера й вивчити давньогрецьку мову".
Шліман переїхав до Афін і взявся екзаменувати кандидаток на пост дружини. Молодша майже на 30 років Софія Енґастроменос спершу налякала жениха. На запитання "Чому ти хочеш вийти за мене?" відповіла: "Бо ви багатий". Однак 1869 року вони таки взяли шлюб.
Генріх був страшенно ревнивим. Але тих клопотів, що з першою дружиною, він не мав: Софія слухала чоловіка, супроводжувала на розкопках і допомагала йому там. Вона народила доньку, яку Шліман назвав так, як йому не дозволила б росіянка — давньогрецьким іменем Андромаха. А сина — царським іменем Агамемнон.
1871 року Шліман узявся розкопувати давню Трою на пагорбі Гіссарлик, що на північно-західному узбережжі Туреччини. Тоді одні вчені вважали Трою вигадкою Гомера, а інші думали, що місто лежало за 25 кілометрів від берега. Шліман не був ученим, але мав геніальну інтуїцію. Він вгадав місце! Однак перш ніж копати педант-німець мусив усе перевірити. В "Іліаді" сказано: давньогрецький герой Ахілл міг оббігти Трою за певний час. Шліман узяв годинника й побіг навколо Гіссарлика. Час зійшовся! І він почав копати. Але на тім пагорбі міста споконвіку будувалися одне на місці одного, і їх було одинадцять. Троя часів Гомера була Троя-VIІ. Вона загинула 1260 р. до н. е. А Шліман докопався до Трої-ІІ — на тисячу літ глибше. Тож і знахідки — зокрема золоті царські маски — виявив не такі розкішні, як їх описав Гомер.
Шліман забрав із собою скарб — понад вісім тисяч знахідок із дорогоцінних металів та слонової кістки. Половина знайденого за законом належала Туреччині. Щоб уникнути суду, Шліман заплатив туркам 50 тис. франків. Для порівняння: весільний подарунок для Софії обійшовся йому у 150 тис. Той скарб археолог подарував Берлінському музеєві давньої історії. А сам продовжив розкопки в Греції. І знайшов пам'ятки крито-мікенської цивілізації. Ці скарби він передав грекам.
Кажуть, Шліман відкрив "не те" золото, ще й зіпсував шар землі, де лежала справжня Троя. Однак його праця прислужилася науці. Без спеціальної освіти він зробив відкриття, гідне великого вченого. Греція вважає Шлімана національним героєм. А вчені досі сперечаються: він археолог чи геніальний дилетант?
Ці суперечки псували йому останні роки життя. Свої мільйони він витратив на розкопки, які прибутку вже не давали. Якось восени в італійському Неаполі він застудив вухо. Запалення перекинулося на мозок. Археолог упав просто на вулиці. Скупий Шліман був одягнутий як бомж, і його не відразу впізнали. Увечері 26 грудня 1890 року його не стало.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Одіссей здійснив навколосвітню подорож через Норвегію - історик
Софії й дітям він залишив не велику, але пристойну спадщину. У його сина Агамемнона був син Пауль Шліман. Він удався в діда-авантюрника і хвалився, що знає координати Атлантиди. Загинув на початку Першої світової війни.
Донька Шлімана Надія вийшла заміж за Миколу Андрусова, родом з Одеси. Він завідував кафедрою геології Київського університету, а 1918 року став академіком Української академії наук. 1920-го Андрусови емігрували до Парижа — там у них був дім, куплений ще Шліманом. Надія з Миколою виростили п'ятеро дітей: Дмитра (геолог, академік Словацької академії наук), Леоніда (біолог), Вадима (скульптор), Віру (вчилася музики), Маріанну (навчалася на історико-філологічному факультеті Сорбонни).
"Троянське" золото Шлімана до 1945 року зберігалось у Берліні, а потім як трофей опинилось у Москві, в Музеї історії образотворчого мистецтва. Лежало там сховане. СРСР це заперечував, і лише президент Росії Борис Єльцин визнав цей факт. Але 1997 року російська Держдума прийняла закон, згідно з яким скарб із Трої має залишатися в країні. А тим часом на золото Шлімана претендують і німці, і турки, і греки.
1822, 6 січня — народився в Анкерсхаґені, Німеччина
1831 — помирає мати Луїза; незабаром батько одружується вдруге
1836 — влаштовується на роботу до купця в Фюрстенберзі
1841 — чудесне врятування після шторму
1852 — одружується з Катериною Лижиною
1869 — розлучається з Катериною і знайомиться з Софією Енґастроменос
1871–1873 — розкопки Трої
1873–1878 — розкопки Пелопоннесу й Орхомени на острові Крит
1890, 26 грудня — помер у Неаполі, Італія. Похований в Афінах, Греція
2 
1
Коментарі
1