- Я люблю Польщу, польську літературу. Але мова народу, поміж якого я виріс, стала моєю мовою. Пісня його стала моєю піснею, - говорив про себе греко-католицький митрополит Андрей Шептицький.
Сьогодні, 29 липня минає 150 років від дня народження Романа-Марії Александра Шептицького - таке мирське ім'я при народженні отримав майбутній митрополит.
Він походив зі стародавнього русинського (українського) роду графів, який у XIX столітті зазнав полонізації, а члени родини стали франкомовними римо-католиками. Шляхетний рід отримав прізвище "Шептицький" від родового маєтку - села Шептиці (Шептич). Його тато — граф Ян (Іван) Шептицький, мати — графиня Софія Фредро, донька відомого польського драматурга Александра Фредро.
Вона згадувала: "Виношена в турботах і смутку ця дитина засвітила дома, як сонячний промінь, осяяла все, що хрест почав у мені творити. Ніхто ніколи не чув його плачу, воно завжди було веселе, рум'яне, по-своєму щебетливе".
Вже у дитинстві Роман знав, що хоче стати ченцем. Про це він заявив у розмові з папою римським Левом ХІІІ під час аудієнції 24 березня 1888 року. 28 травня 1888 р. граф Ян та графиня Софія супроводили сина до Добромильського монастиря отців Василіян. 13 вересня 1888 р. Роман склав перші чернечі обіти і прийняв ім'я Андрей.
Через 11 років, 2 лютого 1899 року імператор Франц Йосиф I номінував Андрея Шептицького на Станіславівського єпископа. А через півтора року, після смерті митрополита Юліана Сас-Куїловського, Шептицький 17 грудня 1900 року був номінований Галицьким митрополитом. Інтронізація відбулася 17 січня 1901 у соборі св. Юра у Львові.
"Коли маю зробити щось для Церкви і народу, то значить, що маю виконати такі діла, які служили б для Церкви і народу, і пізнішим поколінням. Працю для будучности вважаю за сто разів важнішу - як усе, що можна зробити для теперішньої хвилини," - з цих слів почався шлях Андрея Шептицького як Галицького митрополита.
Детальніше про життя та діяльність предстоятеля Української греко-католицької церкви читайте в 29 номері журналу "Країна" від 23 липня 2015 року.




















Коментарі