"20 років нас змушували жити в країні, якої ми не хотіли, до якої ми не належимо. Вона тільки й робила, що обманювала наш народ", - з такими словами лідер судетських німців Конрад Хейнлайн звертався до багатотисячного натовпу напередодні приєднання цього регіону до нацистської Німеччини, яке остаточно завершилося 10 жовтня 1938 року.
Термін "Судетська область" виник на початку XX століття як назва місцевості у районі Судетських гір, населеної етнічними німцями. За результами Першої Світової війни Австро-Угорська імперія розпалася на низку незалежних держав і Судетська область відійшла до проголошеної наприкінці жовтня 1918 року Чехословаччини, оскільки історично була невід'ємною частиною Королівства Богемія. Незалежність Чехословаччини у її кордонах, що включали у себе Судетську область, була затверджена Сен-Жерменським мирним договором восени 1919 року.
Однак упродовж наступних десятиліть судетські німці так остаточно й не змирилися з подібним станом речей, ідея відокремлення своїх земель від Чехословаччини з наступним їх входженням до Німеччини не втрачала своєї актуальності у колах радикальних націоналістичних організацій регіону.
Після приєднання цього регіону німці зняли пропагандистський фільм, у якому розповідалося про приниження, яких зазнавали німці у Чехословаччині.
Творці фільму з німецькою скурпульозністю апелювали не лише до національного чинника необхідності приєднання Судетів до Німеччини. На думку творців фільму, Чехословаччина позакривала всі завади і фабрики у Судетах, а третина німців залишилася без роботи. Особливий наголос зроблена на злиденність життя під чехословацьким урядом. Однак показ негараздів займає лише третину хронометражу і так 10-хвилинного фільму. Решта фільму показує радість населення Судетів після приєднання до Німеччини, промови Хейнлайна та багатотисячні мітинги.
Герінг Геббельс, творячи цей фільм, навряд чи сподівався, що у ХХІ столітті у нього знайдеться учень, який перевершить його. Здається, якби він про це знав, то позеленів би від злості.
Цим учнем виявився президент Росії Володимир Путін. Його уже давно підозрювали у копіюванні прийомів нацистської пропаганди, проте останнім часом ці підозри знайшли своє підтвердження. У середині березня з нагоди річниці "референдуму", що передував приєднанню Криму до Росії, на екрани вийшов документальний фільм Андрія Кондрашова "Крим. Шлях на Батьківщину". Уже своїм хронометражем, а це майже 2,5 години, він значно перевершує німецький фільм-агітку.
"Ми змушені розпочати операцію з порятунку Криму. Ми не можемо кинути Крим і людей, які там проживають під каток націоналістів", - говорить президент Росії Володимир Путін. Він, як і Геббельс, закликає до порятунку. Проте вже не судетських німців, а населення Криму.
Тепер спробує з'ясувати, що є спільного, а що відмінного між цими двома продуктами пропаганди.
Перше, що об'єднує ці два фільми, є показ лише негативних сторін життя німців/росіян у Чехословаччині/Україні впродовж 20 років. Водночас творці фільмів забувають, що Чехословаччина, наприклад, була регіональний лідером у Центральній Європі, а рівень життя у цій країні ні чим не поступався рівню життя у розвинених країнах - Франції, Великобританії. До того ж, чехословацький уряд знаходив кошти, які вкладалися у розвиток дотаційних регіонів. Зокрема, в українського Закарпаття.
Для порівняння, у кращі роки український Крим щороку відвідувало понад 5 млн туристів і їхня кількість мала тенденцію до збільшення. Скільки туристів відвідали Крим минулого року даних не існує, проте фотографії пустих пляжів у найпопулярніших туристичних містах регіону - Ялті, Алушті - говорять самі за себе.
По-друге, обидва геббельси активно використовують історичний фактор. Через фільми червоною ниткою проходить теза про "несправедливість", яку треба виправити. Німці говорять про цей фактор, проте надають йому значно меншої емоційної забарвленості.
На їхню думку, приєднання Судетів є цілком логічним після розпаду німецькомовної Австро-Угорської імперії. На цьому їхні апеляції до історії переважно закінчуються.
Росіяни розвивають цей фактор більш широко особливо на прикладі Севастополя, який розглядається як місто російської (!) військово-морської слави. "Ніде не було пролито скільки російської крові, як на захисті Севастополя", - говорить закадровий голос. Але він забуває скільки на захисті Севастополя було покладено життів українців, білорусів та інших народів. Тому Севастополь - це спільний біль багатьох народів, а не лише росіян.
Водночас усім своїм акціям росіяни прагнуть надати показної легітимності. "Ми будемо робити це (приєднувати Крим - Н.М.) лише у тому випадку, коли цього хочуть люди, які проживають у Криму. Потрібно дати людям можливість самовиразитися, висловити свою думку", - говорить Путін про референдум, який відбувся на півострові 16 березня 2014 року.
Інколи Володимир Путін дістає з шафи мумію "легітимного" українського президента Віктора Януковича і розмахує нею, намагаючись виправдати свої вчинки. У тому числі й приєднання Криму. Хоча прямого логічного зв'язку між втечею Януковича та приєднанням Криму, як ми бачимо, не існує.
У цьому головна відмінність у пропагандистських прийомах Геббельса і Путіна. Якщо Путін тисне на емоції, як головний елемент впливу, то Геббельс з чисто німецькою педантичністю намагається обґрунтувати все інструментами логіки, не особливо задумуючись над легітимністю.
Хоча, як випливає з фільму, Путін є блискучим учнем не лише Геббельса, а й Леніна зі Сталіним, оскільки всі свої злочини тоталітарний комуністичний режим намагався легалізувати за допомогою закону.
Поєднання нацистської та комуністичної традиції пропаганди витворило у Росії новий історичний міф, який дуже важко деконструювати за допомогою логічних аргументів. Емоційна складова робить його дуже переконливим для людей, які обурюються "несправедливістю" світу і ностальгують за Радянським Союзом.
Здається, що цей міф може зруйнувати лише масштабна катастрофа. Для Німеччини нею стала поразка у Другій світовій війні та втрата 8 мільйонів своїх громадян. Що обере сучасна Росія сказати важко, проте вона семимильними кроками наближає цю катастрофу, у результаті якої можуть постраждати не лише росіяни, а й представники інших народів.
2 
1
Коментарі