Після розпаду Золотої Орди новоутворена Московська держава опинилася на розпутті. Треба було вирішувати чи залишатися й надалі вірними традиціям Сходу, чи починати процес європеїзації. Зрештою було вибрано другий шлях, хоча час від часу москвини все ж намагалися повернутися до старих ординських традицій.
З 17 по 20 століття було здійснено кілька спроб цивілізувати свою державу. Як правило, всі вони завершувалися невдачею. Московити вороже ставилися до спроб привнести в їхнє життя європейську культуру.
Наприкінці 15 століття у Московщині втопили запрошеного раніше данського першодрукаря Бартоломея Готана. Згодом була розгромлена друкарня Івана Федоровича. Однак найбільше сум'яття внесла спроба патріарха Никона виправити помилки в московських релігійних книгах, що їх наробили напівграмотні переписувачі. Звичайна друкарська корекція викликала в Москві справжню бурю:
– Ех, государь, – писав чернець Савватій цареві. – Смутилися и книги портят. Свела их с ума несовершенная их граматика да приезжие нехаи.
"Нехаями" мосвини називали українців.
Противники поправок – старовіри масово збиралися в хатах і запалювали їх разом із собою. За 1675-1691 роки так згоріло 20 тисяч людей. Навряд чи цю подію можна було назвати релігійним фанатизмом. Бо йшлося не про принципи та основи християнської релігії. Розкол спричинили чисто технічні виправлення. Замість "пригвоздили до креста" тепер писали "пригвоздили ко кресту". Люди воліли згоріти, бо доводили одне одному двічі чи тричі співати "алілуя" або двома чи трьома пальцями хреститися. Старовірний розкол – це була перша московська національна революція, перший активний протест нації проти європеїзації.
Петро І заснував у Москві гімназію. Директором призначив вченого саксонця Глюка. Той запросив 10 іноземних професорів. Усі учні мали стипендію. Попри це на 300 місць знайшлося заледве 40 учнів. Це були діти дрібних урядовців, яких послало вчитися начальство під загрозою звільнення батьків зі служби. Гімназію закрили в 1715 році через брак учнів. У 1714 році цар Петро видав указ про обов'язкову освіту дворянства. Школярів набирали силою і тримали замкненими. Вятський губернатор розсилав війська аби ті арештовували дворянських дітей і везли до школи. Назбирали 96 учнів, але 59 невдовзі втекло.
В 1755 році заснували Московський університет. На час заснування там було 100 студентів, а через 30 років лише 82.
Заснований Петром Сенат мав бути найвищою державною законодавчою установою. Але він виявився таким протиприроднім для москвичів, що найпекучіші справи не розглядалися роками. Цар особисто підганяв сенаторів "дубінкою", але це не помагало. Засідання Сенату були такі, що цар мусив посилати туди гвардійських старшин, обов'язком яких було заарештовувати сенаторів, якщо ті були п'яними. Сенаторів Волконсього і Апухтіна били публічно батогами.
Друга спроба обмежити абсолютизм царів була в 1730 році. Князь Голіцин, запрошуючи на трон герцогиню Анну Курляндську, виставив їй 8 умов: Без згоди Сенату: війну не починати, миру не підписувати, новими податками не обтяжувати, звання вище полковника не надавати, дворян без суду смертю не карати, маєтків і землі не дарувати, на державні посади не приймати, видатками держави не розпоряджатися. Анна без вагань погодилася. Але по приїзді до Москви 800 дворян подали їй прохання про перегляд тих 8 пунктів: "Не хочемо аби цариці хтось диктував свою волю. Вона має бути самодержцем". Анна наказала принести підписані нею документи і на очах у захопленої публіки порвала їх.
– Так закінчилася десятиденна конституційна реформа у 18 столітті, – писав російський історик Ключевський.
Після невдалого повстання декабристів у 1825 році один із лідерів повстання Бестужев писав із Сибіру: "Божий перст і царський гнів мучить моє сумління. Своїми здібностями я погано розпорядився. Міг би принести більше честі своїй батьківщині, жити з користю і вмерти чесно за свого Государя". Ще один декабрист Муравйов перед смертю признався, що він: "Завжди дякував Богові, що переворот НЕ вдався, бо Конституція не є щастям для народів, а Росії цілковито не підходить".
Захоплений царською охранкою в Дрездені і вивезений "на родіну" анархіст Бакунін писав цареві Миколі І: "Я завжди в глибині душі обожнював Вашу Величність. Я твердо вірю: Росія потребує сильної диктаторської влади, влади не обмеженої будь-ким і будь-чим".
Закиди в те, що Бакунін був примушений спростовуються його попередніми листами до друзів.
Європейська аристократія і середній стан на державних радах намагалися обмежити самодержавство свої королів. Англійський парламент навіть скидав їх із трону. Московські земські збори завжди зміцнювали самодержавство. Вони й збиралися тільки тому, що самодержавство на той момент послаблювалося. Росіяни бунтували під час династичних криз у 1608, 1773, 1825 й 1917 році, але ніколи не повставали за міцної й сильної влади. Більшість росіян відчували, що недеспотична влада не мала б сили втримати лад у країні:
– Сія саринь нічем, кромє жесточі, унята бить не может, – писав цар Петро І про свій народ.
Ніколи росіяни не бунтували проти самодержавства, а лише за нього, бо, на їхню думку, воно краще за європейський "гнилий" лібералізм. За свою історію Росія лише двічі намагалася обмежити самодержавство: в 18 столітті обмеження протрималися 10 днів, а в 20 столітті за царя Миколи ІІ – 10 років.
2 
1
Коментарі
1