На Володимирській гірці в Києві до середини 19 ст. росли виноградники. Звалася вона тоді Михайлівською горою — від назви монастиря неподалік, якому належала. Коли земельна ділянка відійшла у власність міста, тут розбили газони, проклали алеї і встановили лавочки. Новий парк назвали Михайлівським. А 28 вересня 1853-го в ньому урочисто відкрили монумент князеві Володимиру Великому, який у 10 ст. охрестив киян. Відтоді парк почали називати Володимирською гіркою.
Скульптурний пам'ятник князеві — перший у столиці — замовили петербурзьким митцям. Статую ліпив професор Петро Клодт, автор коней на Анічковому мосту в Петербурзі, а 20-метровий постамент спроектував архітектор Олександр Тон. Скульптор Володимир Демут-Малиновський прикрасив п'єдестал барельєфом "Хрещення киян", гербом Києва й орденом св. Володимира.
Теперішнього вигляду гора набула наприкінці 19 ст. "Это место, излюбленное киевлянами, устроено по типу швейцарских гор, — писав Сергій Ромішовський, який тоді керував Київською міською садовою комісією. — Здесь много шоссированных дорожек, кирпичных резервуаров и спусков, соединяющих между собой площадки и террасы".
На той час Володимирська гора мала більше пам'ятників. 1889 року з'явився обеліск на місці кончини київського генерал-губернатора Олександра Дрентельна. Під час урочистостей з нагоди 900-ліття хрещення Києва, які відбувалися біля пам'ятника Володимирові, його розбив параліч. Дрентельн помер, упавши з коня. Інший обеліск поставили на честь прокладення Олександрівського (нині Володимирського) узвозу, який поєднав Європейську й Поштову площі. 1912-го неподалік пам'ятника Володимирові мав з'явитися ще один монумент — Тарасові Шевченку. Проте члени Комітету з його будівництва заперечили, бо знайшли краще місце на верхній терасі, біля перетину алеї з Трисвятительською вулицею. Суперечка закінчилася тим, що пам'ятника не встановили ні там, ні там.
Про монумент князеві Володимиру розповідають легенди. Приміром, під час окупації міста німецька адміністрація нібито замірялася знищити пам'ятник. Але городяни врятували його, повідомивши, що важкий постамент є затичкою підземної криниці. Тож якщо бурхливі води випустити на волю, вони затоплять місто.
На початку застою, 1965-го, Київський міськвиконком планував звести на Володимирській гірці готель "Інтурист". Але архітектурний проект не здійснили, бо на місце поклав око уряд Української РСР. У червні 1967 року Рада міністрів ухвалила постанову про створення тут музею "Украина в Великой Отечественной войне 1941–1945 годов". Зрештою залізну "Родину-мать" поставили на вигіднішому місці на Печерську. Але третя спроба понівечити Володимирську гірку вдалася. Кажуть, Москва дозволила святкування 1500-річчя Києва лише тоді, коли в плані урочистих заходів з'явився рядок про відкриття нового музею Леніна. Заради його будівництва знесли частину Володимирської гірки. Музей відкрили 1982-го. Через 10 років бетонну коробку пристосували під Український дім.
Михайло Булгаков називав Володимирську гірку найгарнішим місцем у світі. А Іван Нечуй-Левицький вважав, що передати її фантастичну красу не зміг би пензель ані Рафаеля, ані Мікеланджело. "Яка пишна ця широка картина! — писав він. — Кращої од неї трудно знайти й по всій Європі!".
3 
1
Коментарі
5