Поява троянд на вишиванках пов'язана з французьким милом - етнологиня

Сьогодні відзначають День вишиванки. Бажаючі відсвяткувати його одягаються у вишиті сорочки. Про них Gazeta.ua розповіла етнологиня Олена Щербань.

"Оздоблення українцями одягу вишивкою має багато спільного з іншими народами. Навіть з азійськими та африканськими. Їм також властиві хрестик, кружечок, крапочка, рисочка, хвилька та рослинний орнамент. Це усе наслідок взаємовпливів. Якогось уніфікованого стилю чи стандарту української вишиванки не існує. Кожен регіон має особливості. Є Борщівська чорна вишивка і Полтавська біла. Західноукраїнські вишиванки мають більш дрібний та густіший декор, ніж наддніпрянські.

На це все впливали географічне положення та клімат. Вишиванки можуть бути жіночими, чоловічими та дитячими, буденними та святковими, ритуальними чи календарно-обрядовими. Вишиванка весільна чи вишиванка на Великдень це дві різні речі. Поховальна, хрестильна, на трійцю, на Купала. Чим святковіше, тим має більше елементів і більш яскрава", - розповідає Олена Щербань.

Деякі вишивальницькі традиції з'явилися не так давно. Наприклад, брокарівська вишивка, виникла в кінці XIX ст.

"Тоді українки побачили мило місцевої французької фірми "Брокаръ и Ко". Воно було замотане в папір і прикрашене червоно-чорними трояндами. Мода вишивати їх швидко розповсюдилась територією України", - пояснює етнологиня.

Дівчата готували собі сорочки з юності - на весілля і "про запас" у скриню. Коли йшли у дім чоловіка, не мали часу собі вишивати – робили це для дітей та інших членів сім'ї.

 

Для виробництва полотна вирощували коноплю та льон.

"Збирали влітку, в листопаді-грудні мочили у ставку, сушили взимку. Отримували прядиво із якого робили нитки для ткання. Для вибілювання полотно ціле літо мочили у річці, потім довго тримали на сонці. Коли воно набувало необхідного кольору – кроїли і шили сорочки, вишивали. Повний цикл розтягувався до двох років.

Шили і вишивали сорочки переважно самі. Дуже рідко просили матір, бабу чи сестру. Але якщо в селі довідувались, то могли сказати що лінива і нероба, а це в XIX ст. було не модно. Бувало кріпачки вишивали панам, а ті могли одно в одного купувати чи вимінювати. У ХХ столітті почалося промислове виробництво вишитого одягу", - зазначає.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як презентували українську вишивку в Парижі 140 років тому

Нитки фарбували натуральними речовинами.

"Викопували із землі жовтувату вохру, зривали бузинові ягоди, які давали від зеленого до темно-синього і сіруватого кольорів, дубову кору та черв'ячків з під неї - червоний, березові бруньки і кропива - зелений. Виварювали потім вимочували. Кольори не мали сьогоднішньої кислотної яскравості", - каже Олена Щербань.

Культура носіння вишиванки прийшла в України з епохою президентства Віктора Ющенка.

"Саме він ввів моду на всі українські старожитності. Але не кожна вишиванка є вишиванкою, як і не кожен одяг з елементами вишиванки є нею. Українець часто вдягає вишиванку якогось китайського чи іншого виробництва, наряджає дітей. Або ж сам "гуглить" узори і вони йому подобаються, але не розуміє їх сенсів, до якого обряду відноситься. Наче молодь робить собі тату. Треба розуміти що вдягаємо, навіщо і куди.

 

Про традиційний одяг згадуємо лише у День вишиванки чи День незалежності. Люди знають, що це загальна тенденція, бо всі так роблять. Але якщо одягнути вишиванку не значить, що ти став українцем чи українкою, або ж навпаки – якщо не вдягнув її то перестав чи перестала ними бути. Маємо розібратися, що це для нас означає і яке несе смислове навантаження", - вважає дослідниця.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Від 500 грн: попит на вишиванки зріс утричі

Вишиванки в тренді, ціна на них піднімається.

"Виготовляти вишиванку це бізнес, а носити, особливо подорожчу – більше хизування ніж демонстрація приналежність до чогось. Ми часто не знаємо історії свого прапора, герба, на знаємо, хто зображений на національній валюті. Люди не цікавляться. А тут вишиванка. Вишиванка, верба і калина це ще не Україна. Україна це мова, культура і історія . Вишиванка є їх частиною. Сучасний українець не зовсім цікавиться культурою, більше знає іноземного, хоч це і не погано, але неправильно", - міркує етнологиня.

В Україні не існує енциклопедії вишиванки – узагальненого, комплексного наукового історико-культурного-мистецького видання, яке повідомляли би про історію походження вишиванки, скільки їй років, про значення узорів. Ця ж проблема із борщем, писанкарством, килимарством. Ці питання відкриті і треба дати на них відповіді.

×