У грудні 1925-го російський поет Сергій Єсенін лікується від алкоголізму в московській клініці П. Б. Ганнушкіна. Стаціонарне лікування давало можливість на певний час уникнути цькування і судового переслідування, якого поет зазнав через звинувачення в націоналізмі. У вересні Єсенін влаштував п'яний дебош, що супроводжувався антисемітськими гаслами на адресу кремлівських чиновників, які їхали з ним в одному потязі.
Останні роки життя Єсенін страшно пив. Друзі та знайомі поета сходяться на думці, що алкоголізм і є головною причиною передчасної смерті поета. Особисте життя поета складалося не дуже добре. За плечима кілька невдалих шлюбів, творча криза. Останньою краплею стало розлучення з американською танцівницею Айседорою Дункан. Сам Єсенін, при заповненні амбулаторної картки відповідаючи на запитання, у графі "Алкоголь" записав: "Багато, з 24-х років". Там же рукою лікаря зазначено: "Delirium tremens. Біла гарячка, галюцинації". Айседора Дункан згадувала, що в Америці, попри "сухий закон" Єсенін пив багато заборонених спиртних напоїв.
"Мені тут дуже добре. Тільки трохи дратує, що день і ніч горить синенька лампочка. А ще мені не дозволяють зачиняти двері, бояться, що покінчу самогубством" - писав Єсенін з клініки своєму другу Анатолію Марієнгофу. Через кілька днів, не закінчивши курс лікування поет залишає клініку. Справжньої причини та мотивів цього вчинку так ніхто і не знає. Як би там не було, але 24 грудня він приїхав у Ленінград, який став останнім у його житті.
До цих пір існують дві версії трагічної смерті Сергія Єсеніна – самогубство через депресію та замовне убивство чекістами. На Єсеніна при житті було заведено 13 кримінальних справ. Прибічники версії насильницької смерті поета наводять все більше фактів неприязних стосунків Єсеніна з владою. П`яного поета неодноразово доставляли в міліцію через бійки і скандали. Але, як згадують колеги по поетичному цеху "не для того, щоб катувати, а для "витверезіння". Поет Владислав Ходасевич згадував у мемуарах: "У 1924-му році стосовно Єсеніна був виданий умовний наказ по міліції - доставляти на дільницю для витверезіння і відпускати, не даючи справі подальшого ходу".
Влада досить терпляче ставилася до співця "Русі радянської". Єдина поема, яка могла б стати предметом помсти з боку влади - це "Країна негідників", в якій присутній герой на прізвище Лейбман з псевдонімом Чекістов. Аналогія очевидна - справжнє ім'я вождя революції Лева Троцького-Бронштейна – Лейба. З Троцьким Єсенін зустрічався ще в серпні 23-го і той запевнив поета, що надасть матеріальну підтримку у створенні журналу, але обіцянку не дотримав. У Єсеніна були кошти для існування, але його друзі М. Клюєв, П. Орешин, С. Кличков, О. Ганін, П. Карпов, О. Шіряєвець, І. Приблудний бідували. Почали писати протести в ЦК, в уряд, що викликало роздратування у верхах. Почалися гоніння. Пізніше, за доносом, Єсеніна та його друзів звинуватили у "спробі контрреволюції" і всіх арештували. У Єсеніна був серйозний конфлікт і з "пролетарськими поетами". Єсенін називав їх "революційними фельдфебелями", які вислуговувались перед Троцьким.
За десять днів до смерті Єсеніна, 18 грудня в Москві почав роботу XIV з'їзд ВКП (б), де розгорталась грандіозна драма. Опозиція Лева Каменєва і Григорія Зінов'єва оголосила смертельну війну Сталіну. Але програла її. Каменєв був переведений у кандидати в члени Політбюро, Зінов'єв втратив контроль над Ленінградською парторганізацією, чистка якої була доручена Кірову. 31 грудня мав закінчитися XIV з'їзд партії, нового лідера ленінградських комуністів Сергія Кірова очікували в Ленінграді, де у Єсеніна планувалася з ним зустріч. Кіров дуже любив Єсеніна за його талант. Але побачитись їм так і не судилось.
Прихильники версії самогубства стверджують, що Єсенін був депресивним та мав суїцидальні нахили. На тлі прогресуючого алкоголізму загострилися деякі риси характеру, до того наявні в невеликих проявах. Єсенін ставав патологічно образливим, ним все частіше володіли напади чорної меланхолії. "Вперше я гостро відчув, що жити йому залишилось недовго і що він догорає" - згадував свою останню зустріч з Єсеніним у травні 1925 року прозаїк Андрій Вронський.
Манія смерті в останній рік буквально з'їдала поета. Дослідники його творчості відзначають "близько 400 випадків згадки смерті у творах С. Єсеніна, з них більше третини припадає на останні два роки, причому в половині цих віршів поет говорить про свою смерть, про самогубство".
"От помру, тоді зрозумієте, кого втратили. Вся Росія заплаче", - все частіше повторював поет приятелям. Разом з темою самогубства у творчості, постійно говорить про те, що його "хочуть вбити". За два місяці до смерті у своїй останній поемі "Чорна людина" він напише про себе: "Друг мой, друг мой, я очень и очень болен". Трохи раніше Єсенін виводив невпевненою рукою у своїх віршах: "Одержимый тяжелой падучей, я душой стал, как желтый скелет"
Сучасники поета стверджували, що Єсенін і раніше намагався покінчити з собою. Розповідали, що лягав під колеса потягу, в Баку кидався в нафтосховище, різав склом вени. Але якби це відповідало дійсності, то про це знали б найближчі люди поета - сестри Катя і Шура, Галина Беніславська, Василь Насєдкін. Більше того, за їхніми словами в останні роки життя Єсенін був налаштований на роботу, читав друзям вірші, розповідав про новий, доручений йому журнал. Лише у 1925-му році у нього вийшло 8 книг. Поет готував повне зібрання своїх творів. Існував договір з Держвидавом на виплату гонорару за повне зібрання творів протягом півтора року. Перший переклад на 640 рублів вже надійшов. Племінниця поета Світлана Єсеніна згадувала, що Єсенін планував переїхати до Ленінграду сам і перевезти сім'ю про що свідчить його телеграма від 7 грудня, в якій поет просив Вольфа Ерліха "підшукати йому трикімнатну квартиру".
24 грудня Єсенін прибув до Ленінграду і одразу ж відправився до Ерліха, але не застав його вдома. Єсенін залишає йому записку, а сам поселяється в п'ятому номері готелю "Інтернаціонал" ("Англетер").
Напередодні смерті, 27 грудня, Вольф Ерліх, який на прохання поета ночував у нього, згадує, що вранці піднявся шум: Єсенін кричав, що його хотіли підірвати. Поет хотів прийняти ванну, але виявилося, що колонку розтопили, а води в ній не було. Пустили воду. Чоловіки по черзі поголилися. Поснідали. Сергій скаржився подрузі "тітці Лізі" (так він називав Устинову), що в номері немає чорнила: "Це неподобство. Ти розумієш, хочу писати вірші, і немає чорнила. Дивись, що я зробив" Він закотив рукав і показав надріз на зап`ястку. Єлизавета Олександрівна злякалася і розсердилася, але Сергій стояв на своєму і заявив, що якщо чорнила не буде, то він знову поріже руку: "Що я, бухгалтер, чи що, щоб відкладати на завтра!". Потім Єсенін вириває з блокнота аркуш, складає його вчетверо і кладе Ерліху в кишеню: "Тобі". Устинова хоче прочитати, але Єсенін зупиняє її: "Ні, почекай. Залишиться один, прочитає". Пізніше прийшов Георгій Устинов, привів Ушакова, який також проживав в "Англетері". Єсенін був бадьорим. До шостої вечора у номері Єсеніна залишилися троє: Єсенін, Ушаков та Ерліх. Нарешті близько восьми пішов і Ерліх, але дуже скоро повернувся - забув портфель. За спогадами Ерліха, Сергій спокійно сидів біля столу "без піджака, накинувши пальто", і переглядав свої вірші. Попрощалися вдруге.
Вранці 28-го, о 9-й, Ерліх прийшов до Єсеніна. Разом з Єлизаветою Устиновою спробували увійти до Єсеніна, але двері були зачинені. Довго стукали, але ніхто не відчиняв. Покликали на допомогу В. Назарова, коменданта готелю, той запасним ключем відкрив двері 5-го номеру. "Комендант відкрив і пішов. Я увійшла до кімнати, - згадує Устинова - Ліжко застелене, я до кушетки - порожньо, до дивана - нікого, піднімаю очі і бачу його в петлі біля вікна". Викликали міліцію. Приїхав участковий Горбов, який склав акт про смерть Єсеніна. Офіційна версія - самогубство. Ерліх подзвонив в Держвидав Садоф`єва та поету Михайлу Фроману. Прийшли навіть ті, хто випадково опинився в Держвидаві: В. Рождєственський, Б. Лаврєнєв, П. Мєдвєдєв та ін. Сповістили редакцію "Вечерней Красной газеты". Половина номерів тиражу була вже віддрукована. Інша половина вийшла з повідомленням: "Сьогодні в Ленінграді помер поет Сергій Єсенін".
Ерліх відправив телеграму сестрі та дружині Соф`ї Толстій в Москву. В цей же час згадав про аркуш з блокноту у кишені. Це був останній вірш Сергія Єсеніна "До свиданья, друг мой, до свиданья" написаний кров'ю.
В газети просочилася інформація, що коли вранці 28 грудня поета знайшли мертвим, в номері на підлозі була кров і панував справжній погром, що не схоже на педантичного в усьому Єсеніна. Речі були розкидані, відкриті всі валізи, папери і рукописи розсипані по підлозі, ніби у кімнаті відбувалась боротьба. На підлозі знайшли розірвану фотографію сина.
Міліціонери склали протоколи допиту Вольфа Ерліха, Г. Устинова і Є. Устинової. Ранок 28 грудня описується ними майже в одних і тих же деталях. "Прокинувшись, - свідчив Г. Устинов, - я попросив дружину поставити самовар. Самовар напередодні залишився в кімнаті Єсеніна. Кімната виявилася замкненою. У цей час підійшов т. Ерліх. Вони покликали коменданта т. Назарова, який відкрив двері відмичкою, і в кімнаті було знайдено повішеним поет Сергій Єсенін".
"Прямо навпроти порогу, навскоси, лежало на килимі судорожно витягнуте тіло. Права рука була злегка піднята у незвичному вигині. Розпухле обличчя було страшним, - в ньому ніщо вже не нагадувало колишнього Сергія. Тільки знайома легка жовтизна волосся, як і раніше косо закривала лоб. Одягнений він був у модні, недавно випрасувані брюки. Чепурний піджак висів тут же, на спинці стільця. І мені особливо впали в око вузькі, розкинуті під кутом носки лакованих черевиків. На маленькому дивані, за круглим столиком з графином води, сидів міліціонер у туго підперезаний шинелі і, водячи недогризком олівця по паперу, складав протокол. Він немов зрадів нашому прибуттю і негайно ж змусив нас розписатися, як свідків. У цьому сухому документі все було сказано коротко і точно, і від цього безглуздий факт самогубства здався ще більш безглуздим і страшним" - писав поет Всеволод Рождєствєнський.
Тіло Єсеніна винесли на вулицю і поклали на сани - на ньому була білизна і штани, черевиків і піджака не було. Накрили простирадлом. Несподівано підійшла якась жінка в шубі – попросила показати обличчя Єсеніна і пішла. Труп відвезли в морг Обухівської лікарні. Кімнату в готелі опечатали.
На фотографії мертвого поета, зробленої Напельбаумом, чітко видно великий шрам, що перетинає перенісся. Згідно акту розтину трупа Єсеніна складеного Гіляревським крім звичних для такої смерті травм були й інші: "на середині чола, над переніссям - втиснута борозна, завдовжки близько 4 сантиметрів і шириною 1 сантиметр. Під лівим оком - невелике садно; на шиї над гортанню - червона борозна, що йде зліва вгору і втрачається близько вушної раковини попереду; праворуч борозна йде трохи вгору до потиличної області, де і втрачається; ширина борозни з гусяче перо; в нижній частині правого плеча є рана на шкірі з рваними краями довжиною в 4 сантиметри, в нижньої третини лівого передпліччя є одна рана, що йде в горизонтальному напрямку, і 3 рани у вертикальному напрямку. Ці рани завдовжки близько 3-х сантиметрів кожна." На підставі даних розтину смерть Єсеніна настала в результаті асфіксії, перекриття дихальних шляхів через повішення. Борозна на лобі могло статися від тиску при повішенні. Темно-фіолетовий колір нижніх кінцівок, точкові на них синці вказують на те, що покійний в повішеному стані перебував тривалий час. Рани на верхніх кінцівках могли бути нанесені самим поетом.
Г. Устинов, свідок того, як тіло виймали з петлі, стверджував: "Труп тримався однією рукою за трубу опалення. Єсенін не зробив петлі, він замотав собі шию мотузкою так само, як замотував її шарфом. Він міг вистрибнути у будь-яку хвилину. Чому він схопився рукою за трубу? Щоб не впасти або ж - щоб не дати собі можливості померти? Кажуть, що розтин свідчить про миттєву смерть від розриву хребця. Може він не розрахував сили падіння, коли вибив з-під себе тумбочку? - І помер випадково, бажаючи тільки пограти зі смертю"
О 15-й майже всі вже знали про смерть Сергія Єсеніна. Пізніше дізналися і про обставини. Думки людей розділилися. Поповзли перші чутки про те, що Єсенін, зважаючи на страшні травми, помер під час допитів, а самогубство було інсценоване.
Після громадянської панахиди в Союзі поетів у Ленінграді тіло Єсеніна було доставлено потягом до Москви, де в Будинку друку також було влаштовано прощання за участі родичів і друзів покійного. Витрати на похорони Єсеніна взяла на себе держава. На Будинку друку висів транспарант: "Тіло великого російського національного поета Єсеніна покоїться тут"
Сергія Єсеніна поховали 31 грудня 1925-го в Москві на Ваганьковському кладовищі.
3 
35413
Коментарі
1