7 квітня 1935-го уряд СРСР ухвалив постанову про заходи боротьби зі злочинністю серед неповнолітніх. Вона дозволила притягувати дітей до кримінальної відповідальності, зокрема й розстрілювати.
"Неповнолітніх, починаючи з 12-річного віку, яких викрили в скоєнні крадіжок, у заподіянні насильства, тілесних ушкоджень, каліцтв, у вбивстві або в спробах убивства, залучати до кримінального суду із застосуванням усіх заходів кримінального покарання", - ішлося в постанові.
Дорослим, яких викрили в підбурюванні чи залученні неповнолітніх до участі в злочинах, спекуляціях, проституції чи жебрацтві загрожувало ув'язнення на термін не менше 5 років.
Завданням постанови було більше залякування дорослих організаторів злочинів і попередження хуліганства серед дітей. У ті часи в країні панувала безпритульність, а дорослі користувалися безкарністю неповнолітніх і втягували їх у злочини.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Радянському Союзі мільйони дітей жили на вулиці - рідкісні світлини 1920-х років
Спочатку всі "заходи кримінального покарання" щодо неповнолітніх передбачали від 5 до 10 років позбавлення волі. Однак циркуляром від 20 квітня 1945 року прокуратура СРСР і Верховний суд скасували статтю 22 Кримінального кодексу, яка до цього забороняла застосовувати розстріл щодо осіб, які не досягли 18 років. У циркулярі було зазначено, що розстріл можливий тільки в особливих випадках.
За твердженням істориків, серед усіх заарештованих за злочини неповнолітніх, у ті часи до смертної кари засудили лише одного. 11 листопада 1940 року розстріляли 17-річного Володимира Винничевського. Упродовж 2 років він скоїв 18 нападів на дітей, 8 із яких завершились убивствами. На суді юнак просив помилування та хотів стати танкістом на радянсько-фінській війні, однак йому відмовили.
Закон про смертну кару за втечу через кордон ухвалили в СРСР 9 червня 1935 року. Покарання передбачалося і для родичів утікачів, яких оголошували злочинцями.
Так влада намагалася запобігти випадкам масової еміграції населення у "ворожі країни" та навіть думкам про неї. Будь-які спроби таємно перейти кордон прирівняли до "зради Батьківщини".
Очікували, що еміграцію міг спричинити новий голод, однак під час Голодомору люди тікали не за кордон, а рушали до великих міст чи хлібних районів - туди, де була їжа. Тоді навіть внутрішнє пересування важко давалося селянам, які не мали паспортів. Відповідно законом залякували переважно жителів міст.
Утекти з країни вдавалося небагатьом і лише з допомогою контрабандистів. Ті переправляли людей до Німеччини за плату, а звідти емігранти могли вирушити до Америки. Але кількість як успішних, так і невдалих спроб залишається таємницею.
5 
1
Коментарі