"Я любив Сестринівку незвичайно, страшенно мріяв про неї і линув душею до неї цілими десятиліттями мого життя. Це був одинокий пункт, де я міг зв'язуватися з українською стихією, дотикатися до української природи, до її культури. Я кохався у тому селі, що наверх мало усі українські прикмети: чепурненькі хатки, соломяні стріхи, садки, городи, перелази, зарослі вербами береги", - писав у своїх спогадах Михайло Грушевський про батьківщину своєї матері село Сестринівку теперішнього Козятинського району на Вінниччині.
Найдавніший свій спогад про село Грушевський датує 1867 роком: "Перший раз був я тут на Спаса. Мене носили до церкви." Більше вражень у нього від пізніших візитів у 1873 і 1876 роках. Тоді батько привозив його на літо. Жив у діда по матері - священика Захара Опокова. Про це кореспонденту Gazeta.ua розповів історик Костянтин Завальнюк. Він зібрав всі спогади і щоденникові записи пов'язані з перебуванням вченого у селі.
"Сестринівка була велике, навіть величезне село. Бабка небіжка оповідала, що як вона одного разу їхала від нас, з Холма з фірманом, еврейчиком, котрого згоджено до Сестринівки, і він, доїхавши заявив: "Добра [...], два рази Холм!", - писав у своїх "Споминах" Михайло Сергійович. - Вона була широко розкидана серед городів і садків по болотистих верхів'ях потічків, що спливають відси до Роставиці, і, мабуть, мало не менше 5 верст в довжину. Я не мав нагоди вистудіювати історію заселення сього села, але воно мало не український селянський характер, а сильну домішку офіціалістів - "шляхти" сумнівного походження, і всякого елементу, який тягнув до поляків, підчеркував в одежі і в мові свою неприналежність до хлопства. Носив кашкети, з простого сукна шив не свитки, а щось "на кшталт" пальта, жінки вбирались по міщанськи. Коли в сусіднім Козятині, відділенім від Сестринівки тільки лісом, з'явивсь важний залізничний вузол, він зараз же потягнув до себе сестринівську людність. Чоловіки пішли в будники, мазчики, робітники, сторожі, кондуктори. Жінки й діти зайнялись збиранням ягід і грибів, почали пекти хліб, носити молоко. В міру того, як Козятин виростав фактично на містечко або місто, Сестринівка набирала характеру підміського."
Пізніше Грушевський міркував, що місцеві сильний мали вплив і на його діда.
"Шляхецький" елемент, несолідний, хвалькуватий, нероботящий з свого боку підтримував або й оправдував до певної міри настрої дідової сім'ї, - йдеться у "Споминах". - Вони розхолоджували мене й відбирали охоту шукати зближення з сестринівською людністю. З другого боку, не було нічого з того, що чарувало мене в українськім селі в моїх романтично-національних мріях – не було пісні, ні вулиці, ні національного убрання – всього того кольористичного етнографізму, котрим вабило село тодішні покоління українофілів. І я все-таки любив Сестринівку."
Велике враження на юного Михайла справляло попівське житло у якому йому доводилось жити. Крита соломою хата мала дерев'яний ганок і жовту призьбу.
"Пам'ятаю, який фурор викликав в мені один раз чудовий жуколень з величезними рогами. Він виліз з-під підлоги в залі. Вона була прикрашена старосвітськими меблями березовими та мальованнями церковного майстра. Ними були завішені стіни всіх світлиць, - описував Михайло Грушевський. - Велика півтемна комора – освітлена тільки невеличким віконечком під стелею, звідки проходив таємничий півсвіт. В нім ледве можна було розрізнити різні прецікаві предмети - бачілку з грушняком, з котрої ми тягали настояні горілкою груші, великі макітри з медом, в'язки сушених груш і яблук й інші тому подібні прегарні речі."
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У музеї презентують книжку про родича Грушевського
Поруч був старий сад осаджений аґрусом і малиною. Посередині маленька пасіка. Коло неї маленька хижка з глиняною підлогою. В ній юнаку дозволяли ночувати, коли хата була переповнена гостями. За садом – цвинтар, який заріс вишняком і дерев'яна біла трибанна церква в українському стилі.
"Життя в Сестринівці було для мене одним неустанним святом, де не можна було вcтигнути використати всіх утіх і приємностей, які розгорталися ним. Тільки з страхом зоставалося рахувати тижні й дні, які зоставалися до кінця сього свята – до успенія. Тоді витягалися куфри, пакувалася всяка всячина і треба було їхати на козятинський двірець. Підіймати всю муку тодішнього подорожування третім класом – на другий тратитися батьки вважали недопустимим. Нумерованих місць тоді не було, треба було всякими штуками "займати" їх загодя і потім боронити їх від нових пасажирів і кандидатів всякими хитрими маневрами."
Бував у Сестринівці Михайло Грушевський під час навчання у Київському університеті. Його наставник Володимир Антонович був уродженцем сусідньої Махнівки. У "Щоденнику" 2 листопада 1890 року Михайло Сергійович записав: "Ось і знову у Сестринівці. Хоча поки дістався, то доводилося думати, що краще було і не їхати. Дорогою перевернувся мусив підіймати воза - побили якогось ключа. Мене мучила думка, що то через мене і я погоничу дав 40 грошей. Почуваю себе не зовсім здоровим. Вчора молився і вранці, і ввечері. Утреню проспав. Був насморк і голова боліла. Балакав сьогодні з дідом, казав приємні речі."
У квітні 1891 року історик приїхав до Сестринівки на святкування Великодня. Наступного року був проїздом під час збору матеріалів до праці про Барське староство. У 1895 році дід Захар помер. З того часу вчений навідуюється у село дуже рідко.
Нагадаємо, 28 вересня працівники Музею української революції 1917-1921 років відкрили експозицію - робоче місце голови Центральної Ради Михайла Грушевського.
3 
1
Коментарі