Від середини травня до 16 липня 1938 р. (через 950 років від хрещення Київської Русі) на Холмщині та Південному Підляшші християнська Польща зруйнувала 91 церкву, 10 каплиць, 26 домів молитви – разом 127 святинь. Крім того, 3 церкви були передані римо-католикам, а 4 храми стали трупарнями, пише "Наше слово".
Початки цих подій сягають 1919 р., коли голова польської держави підписав Декрет про примусову державну адміністрацію (пол. Dekret w przedmiocie przymusowego zarz?du pa?stwowego), яким відібрав у Православної церкви право розпоряджатися своїм майном. Римо-католицька церква стихійно забирала православні храми: навіть там, де не було римо-католиків. Тоді саме православні втратили собор Різдва Пресвятої Богородиці в Холмі. Міністерство віросповідань і громадської освіти 1923 р. вирішило передати Римо-католицькій церкві монастир Св. Онуфрія в Яблочині, але цьому спротивився люблинський воєвода.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Польський історик порівняв пам'ять українців про війну з фільмом Тарантіно
Почалася хвиля руйнування церков у всій Польщі. До 1929 р. на Холмщині та Південному Підляшші 165 святинь стали римо-католицькими костелами, 96 – закрито, 24 – спалено, 25 – розібрано, 4 стали школами, а одна – звичайним будинком. Уся акція була драматичною, парафіяни захищали свої церкви, траплялися погроми та побиття селян. Акцію обґрунтовано тим, що нібито відбирають колишні латинські й уніатські храми. Відтак польська адміністрація 1929 р. вирішила ще знищити "непотрібні" святині. Але після протестів ієрархії Православної церкви, вірян та українських депутатів Сейму Польщі акцію припинили. Однак за той час були зруйновані 23 храми.
Щоб закріпити національну й державну єдність багатонаціональної ІІ Речі Посполитої, влада вирішила полонізувати Холмщину і Підляшшя. На таємному з'їзді в Люблині в січні 1935 р., присвяченому українській меншині в Люблинському воєводстві, вирішено, що треба сполонізувати Холмщину, а до цього треба використати Православну церкву.
Люблинський воєвода сказав знаменні слова: "Роль Церкви мусить відповідати польським державним інтересам, а отже бути чинником, який діє в дусі цих інтересів, пов'язувати громадян передовсім з польською державою, а стосовно Люблинщини мусить бути чинником полонізації. Ми прагнемо полонізації православ'я". Для цього державна адміністрація 11 грудня 1936 р. утворила Координаційний комітет при Командуванні округи корпусу № 2 (Люблин). Командиром акції на Люблинщині став ген. Брунон Ольбрихт, який дав доручення створити план дій. Цей план отримав назву: "Основні директиви щодо полонізації Холмщини". Головним принципом акції була промовиста теза, що "всі православні Холмщини – це зросійщені поляки, які через утиски загарбників відійшли від польськості", тому тепер треба їх повернути на лоно польського народу.
Наприкінці 1937 р. акція повернення до католицизму почалася… на Волині, у прикордонній зоні. На Холмщині та Південному Підляшші вона почалася 1938 р.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Після Другої світової до Освєнцима відправляли українців - історик
Акція мала йти двома шляхами: 1) "повернення до віросповідань своїх батьків, тобто конверсії з віросповідання й обрядів нелатинських на віросповідання й обряд римо-католицький"; 2) "полонізація православ'я – уведення польської мови до літургічного та щоденного життя Православної церкви, створення й підтримка руху православних поляків".
У період Великого посту і Великодня закривали позаштатні й нелеґальні храми, почалися утиски священиків, щоб проповіді були виголошувані польською мовою, почалося залякування православних мирян – бойові дружини вибивали вікна, місцева адміністрація шантажем вимушувала зміну віросповідання, у присутності військ та керівників місцевої адміністрації організовано офіційні масові урочистості переходу православних на католицизм: римо-католицький священик "приймав" застраханих селян у лоно Римо-католицької церкви.
Знесення храму здійснювали місцеві координаційні комітети. Розбирання церков організовували управи ґмін за доручення повітових старостів. Руйнування храмів проводили команди пожежників, в'язні, військові формування саперів, найняті робітники під охороною війська або поліції, яка часом прибувала з собаками. Поліцаї найчастіше були озброєні в палиці або карабіни. Учасники акції разом з представником місцевої влади переважно приїжджали в село вранці, а навіть зрідка вночі.
Залякані селяни почувалися безпорадними і не могли захистити своїх святинь. Лише з жахом і риданням спостерігали процес руйнування, безрезультатно намагалися переконати службовців, щоб вони відмінили рішення. У кільканадцяти випадках віряни старалися захищати храми, стерегли вночі свою церковку й молилися. Поліція з використанням собак, ґумових палиць, карабінів з багнетами брутально розганяла зібране населення.
Протести і прохання Православної церкви до влади не принесли очікуваного результату. Митрополит Діонісій 6 липня в телеграмі особисто благав прем'єр-міністра Феліціана Славоя-Складковського і маршалка Едварда Ридз-Сміґлого "припинити руйнування домів Божих". Протестували українські депутати, польські інтелектуалісти (наприклад, Станіслав Цат-Мацкевич). Протестували православні в Західній Європі, Канаді, США і навіть у СРСР. Мали місце також звернення в цій справі дипломатичними каналами. На захист церков виступив греко-католицький митрополит Андрей Шептицький, але, на думку Г. Купріяновича, обґрунтування було двозначне, тому що митрополит журився, що православні, які могли б перейти в католицтво, тепер будуть ненавидіти цю конфесію.
Хоч західна преса про згадану подію багато писала, то польська мовчала, придушена цензурою.
Професор Тадеуш Хшановський написав промовистий спогад про ці події: "І з того часу зберігся в мене такий епізод: батько з пурпуровим обличчям кричить, хоч йому не можна було нервуватися, бо мав тяжку хворобу серця, але тоді саме кричав на уряд, на Славоя і на Мосцицького (президента ІІ РП , і навіть на Ридза, хоч мене вчили в школі, що вони мудрі й добрі, тож я переляканий слухав, як він пророкує, що нас тут русини виріжуть, без тіні милосердя виріжуть, що нам цього ніколи не забудуть".
У першій половині травня в Центрі православної культури ім. Кирила і Мефодія у Варшаві була організована виставка архівних матеріалів про руйнування православних церков у Другій Речі Посполитій. Більше матеріалів дивіться тут.
2 
1
Коментарі
10