Поговорити про Київ за часів німецької окупації пропонує "Київський альбом" . У першій частині цієї розповіді — вступ нацистів до міста, перші органи влади, перейменування вулиць і варварський наказ знищити голубів. Ми продовжуємо гортати "Київський фотоальбом" — спільний проект видавництва "ВАРТО" та порталу bigmir)net.
ТЕКСТ — Олена Насирова. Видавництво "ВАРТО"
ФОТО з архіву родини Малакових, приватних колекцій С. Машкевича, М. Кальницького, колекції видавництва "ВАРТО" та ЦДКФФАУ ім. Г. Пшеничного
Перед окупацією. Прихід німців
11 липня 1941 року гітлерівські війська опинилися на рубежі річки Ірпінь. Тут їх зупинила Червона армія. Почалася героїчна сімдесятиденна оборона Києва, яка закінчилася грандіозною поразкою з вини радянського командування.
У Києві тим часом розпочинається масова евакуація організацій і підприємств, першими виїздять родини партійного і радянського керівництва. Чисельність населення Києва, що до війни складала приблизно 864 000 чоловік, стрімко зменшується, і на початку окупації в місті залишається близько 400000.
Радянське командування вперто стверджує, що столицю України ні за яких обставин не буде здано ворогові. Тисячі киян риють протитанкові рови на підступах до міста, на вулицях самого Києва будують барикади і встановлюють протитанкові "їжаки". Стратегічні об'єкти міста постійно піддаються німецьким бомбардуванням.
Перші трофеї
У пропагандистських цілях для піднесення бойового духу жителів на вулицях Києва показують захоплені в ході боїв трофеї — літаки, танки, нацистські прапори.
Це проілюстрував Г. Малаков (1928–1979) — чудовий український художник-графік, який підлітком пережив окупацію Києва та зобразив з натури, по гарячих слідах і потім по пам'яті багато епізодів цього страшного часу.
Йдучи, висаджуйте міст
19 вересня частини 37-ї армії під командуванням сумнозвісного генерал-майора А. Власова, які обороняли Київ із заходу, переправилися на лівий берег Дніпра. Прикривали відхід підрозділи 4-ї дивізії військ НКВС, вони підпалили Наводницький міст (тепер на його місці міст ім. Є. Патона) і підірвали міст ім. Євгенії Бош (приблизно на його місці зараз знаходиться Міст метро).
За спогадами свідків міст ім. Євгенії Бош було підірвано, коли на ньому ще перебував ар'єргард відступаючої Червоної армії.
У вечірньому зведенні Радінформбюро від 19 вересня 1941 року брехливо стверджувалося, що "19 вересня наші війська вели бої з ворогом на всьому фронті і особливо запеклі під Києвом". І тільки 21 вересня з'явилося повідомлення, що Київ здано.
Сотні тисяч киян, які не встигли або не мали можливості евакуюватися, були кинуті напризволяще.
Грабежі й паніка
Два дні фактичного безвладдя не пройшли для Києва безслідно. У місті почалися грабежі. Не знаючи, що на них чекає, городяни в паніці тягли з розбитих магазинів і складів усе, що може знадобитися в господарстві. У першу чергу, звичайно, продукти та одяг. Ці події, як і весь окупаційний період, описані в книзі В. Терно "Воспоминания о детстве: Ленинград – Киев".
Перехід на житяя за берлінським часом
Жителі Києва на площі Калініна (тепер Майдан Незалежності) спостерігають за пересуванням німецького обозу. 19 вересня в місті почався новий відлік часу. І у прямому сенсі теж: всі годинники було переведено "за Берліном".
Немає ні світла, ні води
Кілька днів лихоліття характеризувалися ще й повним безладом в міському господарстві. Перед відступом були підірвані електростанції та водогін. Не було світла, водопостачання, не працював міський транспорт.
На фото — німецькі солдати качають воду з резервного підземного джерела, що знаходилося на теренах колишнього Михайлівського Золотоверхого собору. За водою прийшли і киянки з довколишніх будинків.
Німці на Банковій, українці— в Укртелекомі
Гітлерівська адміністрація (Генералкомісаріат) розмістилася в будинку на вулиці Орджонікідзе, що відразу була перейменована німцями на Бісмаркштрассе. Побудовано його було для штабу Київського військового округу в 1936–1938 роках за проектом архітектора С. Григор'єва. У наш час тут розташовується адміністрація Президента України. Сучасна адреса відома всій країні — вулиця Банкова, 11.
Гітлерівський окупаційний апарат опікувався "німецькими" проблемами, а "українськими" справами відала Київська міська управа - орган місцевого врядування, створений у вересні-жовтні 1941 року і укомплектований "благонадійними" прихильниками окупантів. Це відомство розташувалося в приміщенні школи (дореволюційна Друга гімназія) за адресою Ровноверштрассе (бульвар Шевченка), 18. Зараз будівлю займає Укртелеком.
Здати зброю і радіоприймачі
Нова влада — новий порядок. Вже 21 вересня по місту розвішано накази за підписом коменданта міста генерала Ебергардта. Жителі повинні негайно здати зброю, радіоприймачі, протигази, військову амуніцію, продукти.
На фото видно чергу киян на розі Хрещатика і вулиці Прорізної біля колишнього магазину "Дитячий світ", де здавали радіоприймачі. У цій будівлі — з вікнами, що заклеєні навхрест паперовими смужками для захисту від уламків скла під час бомбардування — відбудеться перший вибух, звідси й почнеться спустошлива пожежа Хрещатика.
Нищення голубів
Текст цього наказу, напевно, викличе подив у сучасної молоді, а тим більше незрозумілою буде жорстокість покарання за утримання птахів.
Справа в тому, що голубина пошта з давніх часів була одним із засобів військового зв'язку. Більш того, ще до початку війни вона була прийнята на озброєння і в Червоній армії і в армії Рейху. Нацисти боялися використання голубів як нелегального засобу зв'язку. Розпорядженням німецької окупаційної влади всі голуби на окупованій території підлягали вилученню у населення і знищенню.
Перейменування вулиць
Нові господарі, облаштовуючись у Києві, звичайно, хотіли відчувати себе у звичній атмосфері. Тому основні вулиці були перейменовані на німецький лад. Крім уже згадуваної Бісмаркштрассе, в місті з'явилися Айхгорнштрассе (Хрещатик), Тодтштрассе (вулиця Кірова, сучасна Михайла Грушевського), Лютерштрассе (Енгельса, нині Лютеранська), Банховштрассе (Комінтерну, тепер С. Петлюри) та інші. Радянські назви було скасовано. Вулицям, які не стали "штрассе" було повернуто дореволюційні назви.
А от площа Спартака (нинішня площа Івана Франка) отримала назву на честь київського будівничого. Георгій Шлейфер — автор хмарочоса Гінзбурга, зруйнованого при пожежі Хрещатика, будинку Гінзбурга (на сучасній вулиці Городецького, 9), театру, який зараз носить ім'я Івана Франка, і багатьох інших об'єктів. Архітектор за походженням німець, і, як пише М. Кальницький в книзі "Зодчество и зодчие": "кто-то из местных жителей услужливо напомнил оккупантам о выдающемся немце-киевлянине".
Голодних киян "годували" Гітлером
Крім наказів і розпоряджень нової влади, на помітних місцях вивішують пропагандистські плакати, що вихваляють Гітлера-"визволителя".
На фото - кияни розглядають плакат на розтрощеній вітрині магазину Укрхудожпромсоюзу, що містився за адресою вулиця Карла Маркса (Архітектора Городецького), 2. Через кілька днів цей будинок загине у вогні пожежі.
Такий само плакат було наклеєно зверх старої афіші біля оперного театру і ще в кількох місцях у центрі міста.
Забігаючи трохи наперед, зауважимо, що плакат як засіб пропаганди нацисти й надалі використовували в окупованому Києві. А щоб довести лояльність населення новому режимові, наприклад, у газеті "Українське слово" від 17 грудня 1941 року було надруковано фото черги біля газетного кіоску. Поруч стоїть пара, яка з цікавістю розглядає портрет Гітлера.
Викликає великі сумніви, що кияни, які потерпали від голоду, мали великий інтерес до купування "кольорових портретів визволителя". Адже лише того самого грудня гітлерівці почали видавати за картками мізерну кількість хліба на людину в день.
3 
1
Коментарі
4