Ексклюзиви
Середа, 03 вересня 2014 10:44

"Москалі йдуть!" - 100 років тому російські війська окупували Львів
16

3 вересня 1914 року російські війська зайняли Львів. Протрималися в місті менш ніж рік.

"Львів переполоханий, немов перед татарським нападом. Склепи (крамниці. – "Країна") позамикані. Чоловік боїться другого. Знакомі виминаються. Кождий надслухує звістки нової – а одна з них тривожніша від другої", – занотував у щоденнику 2 вересня 1914-го про настрої у Львові етнограф Володимир Шухевич.

Уже два місяці тривала Перша світова війна. Українці опинилися по різні боки конфлікту: Наддніпрянщина перебувала у складі Російської імперії, Галичина – Австро-Угорської. У перші ж дні війни російські війська почали наступ у західному напрямку. До кінця літа вони перейшли кордон, що пролягав по річці Збруч – тепер межа Тернопільської і Хмельницької областей.

18 серпня російський імператор Микола ІІ видав маніфест до галичан: "Братья! Творится суд Божий! Терпеливо, с христианским смирением в течение веков томился русский народ под чужеземным игом, но ни лестью, ни гонением нельзя было сломить в нем чаяний свободы. Как бурный поток рвет камни, чтобы слиться с морем, так нет силы, которая остановила бы русский народ в его порыве к объединению. Да не будет больше Подъяремной Руси! Достояние Владимира Святого, земля Ярослава Осмомысла и князей Даниила и Романа, сбросив иго, да водрузит стяг единой, великой и нераздельной России".

Австрійські газети переконували обивателів, що "наші війська твердо стоять на позиціях, тож Львову не загрожує жодна небезпека". Однак жителі масово залишали місто.

"Москалі йдуть!" – ця звістка в більшості львів'ян викликала панічний страх", – пише анонімний поляк, свідчення якого опублікували 1915-го у Відні.

"Вулиці, що провадили до залізничного вокзалу, хвилями були просто таки забиті возами і пішоходами, які обкладали себе величезною кількістю пакунків, – описує останні дні серпня 1914-го Богдан Януш у книжці "293 дні російської влади у Львові". – На вокзалі всі вони одразу ж старалися потрапити до потягів, доволі чисельних, проте надто малих, щоб вмістити всіх цих втікачів, які до того ж дуже поспішали".

Піку паніка досягла в ніч на 31 серпня: "Шосе, вулиці та навіть найдрібніші дороги – все це потопало в завантажених возах, фургонах, автомобілях, велосипедах, фіакрах, каретах. Можна було навіть бачити ручні тачанки, дитячі візочки чи поспіхом збиті скрині з колесами".

2 вересня міська рада видала звернення: "Війська монархії відходять на захід. За хвилю переможне російське військо ввійде до Львова. В цю мить закликаємо людність, аби заради Бога зберігали спокій, остерігалися переляку та нерозважливих вчинків, злих елементів, всіляких провокацій. Місто відкрите, тож йому не може загрожувати жодна небезпека".

Президент – так називалася посада міського голови – Юзеф Нойманн на той момент уже виїхав до Відня. Його заступник Тадеуш Рутовський наступного дня одягнув на шию церемоніальний ланцюг і рушив на Личаківську рогачку – в'їзд до міста зі сходу. Там вручив символічні ключі від Львова російському генералові Василю фон Роде.

"Первым буквально влетел во Львов по опустевшим улицам автомобиль железнодорожного батальона, за ним, с другого конца – передовой разъезд, – описував кореспондент петроградського тижневика "Нива" Всеволод Надєждін. – Офицеры передовых наших отрядов, вступив в город, отправились пообедать. Некоторые вошли в залу одного из лучших ресторанов – ресторана "Жорж". При появлении русских офицеров местная публика встала со своих мест. Офицеры приказали подать шампанского, велели разнести бокалы всем присутствующим и провозгласили тост за здравие государя императора и за русскую армию. Все присутствующие кричали "Ура!" Оркестру приказано было играть наш гимн. Оркестр сыграл, правда, он его не совсем хорошо знал, но сыграл, хотя и с музыкальными ошибками. Публика слушала гимн стоя".

Зовсім інше враження російські солдати справили на місцевих жителів. "Валки з продовольством, амуніцією та іншими речами тягнулися через місто майже безперервно, цілком незважаючи на порядок і чистоту, так що Львів скоро став подібний до вулиць Куликова (містечко за 15 км від Львова. – "Країна"), – свідчить далі анонімний очевидець. – Коні, воли або корови ходили по тротуарах, залишаючи по собі сліди, неприємний запах яких перемішувався з огидним смородом солдатських черевиків, змащених дьогтем. Бракувало порядку, дисципліни, було помітно, що всім воякам важко і байдуже. Надто в останні часи, коли до війська покликали навіть сивих дідів і малолітніх дітлахів – без зброї, зате з дорожніми сумками, самоварами і клунками на плечах. Складалося враження, що це не військо, а паломники, які поспішають на прощу".

Найбільше львів'яни боялися пограбувань російських козаків. Аби захиститися від них, на вході до помешкань ставили ікони – як римо-католики і греко-католики, так і юдеї. До останніх у царських солдатів була особлива неприязнь.

"Коли я вийшов із дому, біля крамниці годинникаря мене спинив козак і спитав: "Это еврей?" Коли я відповів ­ствердно, він махнув рукою і спитав, де є майстер-католик, – згадує анонімний автор. – На іншій вулиці козак зіскочив з коня, прив'язав його до ліхтаря, увійшов до крамниці й зажадав годинника. Після вибору й питання про ціну додав: "А вы еврей?" Щойно переляканий купець відповів, що так, достойний посланець російської культури сховав годинник до кишені й ласкаво повідомив, що забирає його як пам'ятку зі Львова. Такі випадки часто траплялися в перші дні. Групки солдатів, переважно козаків, ходили вулицями, затримували обивателів і ставили їм запитання: "Вы еврей?" Найкращим порятунком ставали присягання святим хрестом або демонстрація медальйону із зображенням Христа або Діви Марії, хоч не завжди цього було досить".

Більше читайте в журналі "Країна" від 28 серпня 2014 року.

Зараз ви читаєте новину «"Москалі йдуть!" - 100 років тому російські війська окупували Львів». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі