Ексклюзиви
Пʼятниця, 08 серпня 2014 05:20

На горі Лисоні священики різних конфесій молитимуться за мир в Україні
2

”Проба співу” — репетиція — у Пресовій квартирі Українських січових стрільців. Цей легіон при австро-угорській армії був створений в серпні 1914-го, невдовзі після вибуху Першої світової війни. Пресова квартира — культурно-просвітницьке віддлення УСС. Зі скрипкою — підхорунжий Лев Лепкий (1889–1971). Він є автором стрілецьких пісень ”Гей, видно село”, ”Бо війна війною”, ”Колись, дівчино мила”
Фото: ФОТО: Бродівський краєзнавчий музей, Львівська область
Володимир Павлів: ”Галичині потрібно повернути суб’єктність”

Там у першу світову Січові стрільці боролися проти російського війська

1 серпня минуло сто років від початку Першої світової війни. Вона завдала Галичині, по території якої фронти прокочувалися кілька разів туди й назад, небачених людських жертв і матеріальних збитків. Але, крім цього, — і шкоди з далекосяжними наслідками — Галичина, що до 1918-го була автономією, як територіально-адміністративна цілісність втратила надовго свою суб'єктність. Ось уже сто років галичани відчувають наслідки тієї втрати.

Відразу після розпаду Австро-Угорської імперії та прямого наслідку цього процесу — польсько-української війни за східну Галичину, молода Польська республіка ліквідувала галицьку автономію. За неї поляки спершу довго боролися в складі імперії Габсбурґів і врешті отримали 1867 року. Але з 1919-го цей край називався Східною Малопольщею і був розділений на три воєводства, а легенда Галичини жила тільки в етосі Галицької армії та "стрілецьких" піснях.

Однак так тривало недовго — до чергової війни. Після нападу гітлерівської Німеччини та сталінської Росії на Польщу новий володар Галичини — СРСР, як і попередній, не підтримував суб'єктності регіону та провів свій адміністративний поділ в кінцевому результаті на три області: Львівську, Івано-Франківську і Тернопільську. Поняття "галичанин" неформально було заборонене й витіснялося у поточній свідомості радянських людей окресленнями "бандери" чи "западенці". Галичани ж, свідомі своєї ідентичності, весь цей час знову жили в умовах війни — холодної війни, коли ворог наклав табу на їхню традицію, історію, культуру, церкву. Не зрадивши свою тотожність, не можна було ні зробити кар'єри, ні забезпечити добробут своєї родини чи перспективи ­своїм дітям. І більшість галичан свідомо відмовлялися від кар'єри в УРСР та залишалися при своїй ідентичності, що базувалася на вірності УГКЦ і європейській, а не радянській системі цінностей. За це і поплатилися. Якраз тому галичани такі як є. Зате майже півстоліття радянської окупації виявилося замало, щоб убити дух галичанства, пам'ять про Галичину.

Це "шило вилізло з мішка", тільки-но радянська система почала давати збій — 1990 року на місцевих виборах три галицькі області привели до влади на своїй землі антикомуністів, практично позбавляючи в регіоні влади пануючої досі Комуністичної партії УРСР. Тоді ж Галичина почала процес чергового повернення собі суб'єктності, яке нові місцеві еліти оформили у форматі Галицької Асамблеї. Подальше проголошення незалежної України і надії на те, що вдасться збудувати цивілізовану європейську державу, не дали галичанам завершити цього процесу.

Як тепер видно — це було помилкою. Українці за два десятиліття не спромоглися збудувати справжньої держави, зате створили систему олігархічного капіталізму з усіма її негараздами: корупцією і казнокрадством, хабарництвом і безвідповідальністю. Насправді, Україна до 2014-го була не державою, а профанацією держави — окрім державних символів, усе було несправжнім. В такій ситуації профанація не могла обійти і Галичину — галичанин перетворився на "галіцая", таке собі націоналістичне пугало для російськомовного населення, а важливі для галичан символи перемандрували у сферу товарів та послуг. Наприклад, галка тепер "фірмує" львівську каву, хоч усім зрозуміло, що на Львівщині не було і немає кавових плантацій. Прикладів є чимало. Профанація смислів як наслідок несуб'єктності краю.

З певним перебільшенням можна сказати, що в символічному сенсі ця війна за суб'єктність для галичан триває сто років. Зараз галицькі чоловіки знову зі зброєю в руках, знову за Збручем, знову проти тих, хто під російською символікою. І знову ж — з відчуттям, що це "не наша війна". Галичині потрібно повернути суб'єктність, а спрофанованим галицьким смислам — їхню справжність.

Як це зробити? Закінчити те, що розпочали попередники — і 1918-го, і 1991-го. За це нелегке завдання й узялася відновлена днями ініціатива Галицької Асамблеї — тепер як громадське об'єднання, як рух знизу. Щоб проекти прокламованої президентом та урядом політики децентралізації наповнити змістом з регіонів, а не фантазіями столичних чиновників.

Символічно, що одна з перших публічних акцій, до яких причетна Галицька Асамблея, пройде 10 серпня у вигляді поминальної урочистості й екуменічної молитви за всіх жертв воєн на горі Лисоня біля Бережан на Тернопільщині. Там з часів Першої світової збереглися цвинтарі австрійських та італійських солдатів, і Січових стрільців, і навіть турецьких вояків. І символічно, що якраз там священики різних християнських конфесій молитимуться за мир в Україні сьогодні.

На відміну від часів розвалу Радянського Союзу, тепер Галицька Асамблея додає собі означення "європейської", даючи однозначно зрозуміти всім українцям, де галичани бачать своє місце. А водночас і посилаючи сигнал Європі: "Ми повертаємося додому" — спільного дому європейських народів, де війни залишилися в минулому.

Володимир ПАВЛІВ, директор з гуманітарних питань ГО "Галицька Асамблея"

Російські спецслужби відмовилися розсекречувати документи НКВС СРСР

Півроку російський історик Сергій Прудовський намагався ознайомитися з листом НКВС СРСР "Про терористичну, диверсійну і шпигунську діяльність японської агентури з харбінців" в архіві Федеральної служби безпеки Росії. Проте 14 липня отримав відмову в Московському суді.

"Обидва мої клопотання відхилені, на всі конкретні запитання і мої мотивування представники ФСБ відповідали однаково — цитуванням пункту 4 статті 15 закону Російської Федерації "Про державну таємницю", — написав Прудовський на своїй сторінці у соцмережі. — Центральна експертна комісія російської ФСБ на підставі думки фахівців з контррозвідувальної діяльності констатувала наявність в листі відомостей, віднесених НКВС СРСР до державної таємниці, актуальність якої зберігається дотепер. Іншими словами: система живе в роках терору 30-х років минулого століття і сьогодні".

Цей запис побачив директор Архіву СБУ Ігор Кулик, 31 рік. Через тиждень він відписав: "Завтра цей лист я викладу в себе на сторінці, аби наші колеги-історики з Росії мали можливість користуватися цим документом".

— Інформація з документа має лише історичну цінність, тому в Україні доступ до нього не може бути обмеженим, — каже Ігор Кулик. — У ньому характеризується агентурна обстановка на Далекому Сході, аналізуються методи вербування агентів із числа білогвардійців японськими спецслужбами та описується підривна діяльність цієї агентури на території СРСР. Також там містяться короткі характеристики білогвардійських організацій "Далекосхідний військовий союз", "Всеросійська фашистська партія" та інших. Виглядає, що Росія все ще вважає актуальними методи роботи КГБ і приховує від дослідників інформацію про такі організації. Втім приховування секретів неіснуючої держави — СРСР — ніяк не допоможе Путіну у ХХІ столітті відродити омріяну імперію.

2008 року СБУ почала розсекречувати архіви радянських каральних органів. Документи можна переглянути в інформаційно-довідковому залі, а деякі — в інтернеті.

Василь САВЧИН

У Львові знайшли 400-літню каналізацію

Уламки керамічного посуду давньоруських часів знайшли львівські археологи на вул. Богдана Хмельницького в центрі міста. Там наглядали за земельними роботами. Серед знахідок — черепки горщиків та фрагмент стінки амфори. Попередньо науковці датують їх XIII–XIV ст.

— На глибині 4 метри від сучасної поверхні виявили два об'єкти. Очевидно, один був господарського призначення, а інший — житлового, — розповідає Микола Шніцар, керівник археологічної експедиції з центру "Рятівна археологічна служба". — Також знайшли рештки дерев'яної каналізації — 8 метрів. Попередньо датуємо її XVII–XVIII століттями. Це фактично дерев'яний жолоб, накритий кришкою. Цьогорічні знахідки ще раз підтверджують, що давньоруський Львів розпочинався саме на території між сучасними вулицею Богдана Хмельницького та проспектом В'ячеслава Чорновола. Це колишнє русло річки Полтви.

За минулий рік Рятівна археологічна служба у Львові зробила понад десяток відкриттів. Зокрема, на вул. Шевський на глибині 5,5 м знайшли писанку XV ст. — з гусячого яйця.

На вул. Богдана Хмельницького також знайшли рештки дерев'яної дороги XVI ст. Нею львів'яни користувались протягом 150 років — до першої половини XVII ст. Згодом, прокладаючи комунікації, її знищили.

Леся МЕЖВА

Зараз ви читаєте новину «На горі Лисоні священики різних конфесій молитимуться за мир в Україні». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 463
Голосування Хто виграє футбольне Євро-2020/21?
  • 1) Франція
  • 2) Іспанія
  • 3) Німеччина
  • 4) Англія
  • 5) Італія
  • 6) Португалія
  • 7) Бельгія
  • 8) Нідерланди
  • 9) інша збірна
Переглянути