Кілька днів тому Рудий Соняшник відсвяткував би 76 річницю від дня народження. Однак його життєвий шлях обірвався на 64 році життя, коли багато чого ще було задумано, але на жаль, не реалізовано. Підступна доля вкрала у Валерія Лобановського принаймні десяток років.
Як ми знаємо, Валерій Васильович Лобановський народився 6 січня 1939 році у Києві у родині робітника. На перший погляд – зразкове робітниче походження, що було дуже важливе в умовах Радянського Союзу. Проте мало хто знає, що батько великого футболіста та тренера Василь походив з роду польських графів Лобко-Лобановських. Якби він народився трохи раніше, йому судилася б інша доля, але життя розпорядилося так, що Василь Лобановський працював звичайним робітником на Київському млин заводі №2. Що ж до матері Валерія Лобановського, то Олександра Максимівна Лобановська (дівоче прізвище - Бойченко) також походила ж родини робітників. Її рідний брат — відомий український письменник Бойченко Олександр Максимович.
Ми мало знаємо про перші кроки Валерія Лобановського у футболі, але його талант у володінні м'ячем оцінили дуже рано і вже у віці 18 років молодого футболіста запросили до найголовнішого футбольного клубу України – київського "Динамо". Спершу Валерій грав за дублюючий склад, але вже за два роки потрапив до основного складу. Це трапилося 29 травня 1959 року у матчі з московським ЦСК. Особливо Лобановський прославився своїм умінням забивати з кутового ("сухий лист").
Всього як гравець Валерій Лобановський провів 253 матчі у чемпіонаті СРСР у найвищій лізі і забив 71 гол (у київському "Динамо" — відповідно 144 матчі і 42 голи, в одеському "Чорноморці" — 59 і 15, у донецькому "Шахтарі" — 50 і 14). На момент завершення ігрової кар'єри Валерію Лобановському було лише 28 років.
Більш тривалою, однак не менш успішною виявилася тренерська робота Валерія Лобановського.
Свою тренерську діяльність Валерій Васильович розпочав у дніпропетровському "Дніпрі", яке вивів до вищої ліги та виборов шосте місце у національній першості.
Після цього керівництво рідного клубу Лобановського запросило 34-річного Валерія на посаду головного тренера клубу. Під керівництвом Валерія Васильовича у 1975 році київське "Динамо" здобуло радянському клубному футболу перші в його історії європейські призи — Кубок кубків і Суперкубок УЄФА.
Враховуючи успіхи Лобановського на посаді тренера, у 1976 році його запросили на посаду головного тренера збірної СРСР. Валерій Васильович чудово справився з поставленими перед ним завданнями і в 1986 році Лобанського визнали найкращим тренером світу. Гра вихованців Лобановського у єврокубках, чемпіонаті СРСР та Кубку світу підтвердила жартівливий вислів, який був популярний у народі тоді: "Збірна СРСР — це київське "Динамо", ослаблене гравцями інших клубів".
Після цього Лобановський працював тренером у Об'єднаних Арабських Еміратах та Кувейті, де добивався високих результатів.
Останнім місцем роботи Валерія Васильовича було київське "Динамо". Найбільших успіхів клуб добився у 1999 році, коли "Динамо" зупинилося за крок до фіналу найпрестижнішого євро турніру.
7 травня 2002 року Лобановському стало погано під час календарної гри чемпіонату з "Металургом" у Запоріжжі. Тренера госпіталізовано з діагнозом "інсульт" та прооперовано, стан тренера був оцінений як критичний, але Валерій Васильович вже не прийшов до тями. Його серце зупинилося 13 травня 2002 року о 20:35. Фінал європейської Ліги чемпіонів, який відбувся через 2 дні, розпочали з хвилини мовчання.
Враховуючи досягнення Валерія Лобановського в українському та світовому футболі, вражає той факт, то у нього не було вищої фізкультурної освіти. Водночас йому вдалося здобути вищу технічну освіту що не раз допомагала йому під час футбольної та тренерської кар'єри – кожен свій удар вираховував з математичною точністю.
Як ми знаємо, Валерій Васильович закінчив школу зі срібною медаллю і вступив на Теплоенергетичний факультет (ТЕФ) Київського політехнічного інституту. Хоча Лобановський так і не закінчив КПІ, однак у архіві цього вузу збереглися документи та залікова книжка великого тренера. Сьогодні вашій увазі ми пропонуємо ці унікальні документи.
До речі, Валерій Васильович таки здобув вищу освіту, але не в Києві, а в Одесі.
2 
1
Коментарі