На Різдво 1880 року до старовинного російського міста Боровська, нині райцентру Калузької області в Росії, приїхав 23-річний учитель Костянтин Ціолковський. Він був бідно одягнутий. За плечима у мішку — зошити з книжками та шматок чорного хліба. Місцеві жителі-старообрядці не хотіли пускати до себе людину, яка не сповідувала їхньої віри. Урешті-решт він натрапив на хату священика. За невелику платню квартирант отримав дві кімнати й обід із супу та каші.
Отець Євграф Соколов хазяйнував із донькою Варварою. Парафія в нього була невелика, тому жили вони скромно. У вільний від служби час священик порався на городі, а Варя займалася господарством. Костянтинові хазяї сподобалися.
Удень він викладав арифметику та геометрію у місцевій школі, вечорами читав та займався фізичними дослідами. Зароблені гроші витрачав на книжки й прилади, а в одній із кімнат облаштував лабораторію.
За декілька місяців Ціолковський запропонував Варі одружитися. "Пора было жениться, — зізнавався він, — и я женился на ней без любви, надеясь, что такая жена не будет мною вертеть, будет работать и не помешает мне делать то же. Эта надежда вполне оправдалась. Такая подруга не могла истощить и мои силы: во-первых, не привлекала меня, во-вторых, и сама была равнодушна и бесстрастна". 20 серпня 1880 року вони побралися. Вінчатися ходили пішки за чотири версти, на весілля нікого не запрошували. Повернувшись із церкви, Ціолковський побіг до сусіда по верстат і цілий день різав скло.
У новій оселі молодята спали в окремих кімнатах, іноді й через сіни. Проте це не завадило дружині народити Костянтинові семеро дітей. Подружжя прожило разом 55 років. Ціолковський говорив, що вона була його єдиною жінкою. Жили мирно, а коли й траплялася сварка, то Костянтин завжди визнавав себе винним і просив пробачення. Бувало, він допомагав Варварі хазяйнувати, навіть шив їй сорочки на машинці.
Ціолковський завше щось писав, рахував, паяв, стругав. Гостей ніколи не запрошував, і сам нікуди не ходив.
Своїми "фізичними забавками" вчений прославився на весь Боровськ. У його хаті спалахували електричні блискавки, теленькали дзвіночки, танцювали паперові лялечки... Він захопився теорією цільнометалічного дирижабля. Розробив власний погляд на основи кінетичної теорії газів. Свої розрахунки надіслав до Петербурга. За певний час отримав відповідь від Дмитра Менделєєва, що цю теорію вже відкрито — 25 років тому. Це був удар. Та дослідником із провінції у Петербурзі все-таки зацікавилися й запросили до Російського фізико-хімічного товариства. А згодом до Москви — зробити доповідь про його дирижабль. Він приїхав у дешевому потертому костюмі, худий та блідий. Доповідь була блискучою, й Костянтинові пообіцяли переведення туди.
Першої ж ночі після повернення до Боровська зайнявся його дім. Ніхто не постраждав, але згоріла більша частина бібліотеки, рукописи та прилади. На новому місці Ціолковським теж не пощастило: навесні 1889-го вийшла з берегів річка Протва, і їхній будинок затопило. Довелося знову переїжджати. А до Москви так і не покликали.
1892 року Костянтина Ціолковського перевели працювати до Калуги. Спочатку він викладав математику в реальному училищі.
Проте начальству новий учитель не сподобався, бо не ставив учням двійок. Він вважав, що погані оцінки перешкоджають дітям у розвитку. Згодом Ціолковському запропонували викладати фізику в місцевому жіночому єпархіальному училищі. Тут йому вже ніхто не дорікав хорошими оцінками.
У Калузі він розробив модель ракети, здатної подолати земне тяжіння й вийти у відкритий космос на орбіту штучного супутника Землі. Також розрахував космічну швидкість, по досягненні якої людина могла би здійснювати міжпланетні польоти.
Через постійне недоїдання й перенавантаження Костянтин Ціолковський почав хворіти. Спочатку на перитоніт, потім розвинулася грижа. Присвячуючи майже весь свій час науці, він часто забував про рідних. "На последний план я ставил благо семьи и близких, — картав він себе під старість. — Все для высокого. Я не пил, не курил, не тратил ни одной лишней копейки на себя: например, на одежду. Я был всегда почти впроголодь, плохо одет. Умерял себя во всем до последней степени. Терпела со мной и семья". Вважав, що, одружившись з Варварою без кохання, він знедолив дітей: "От таких браков дети не бывают здоровы, удачны и радостны, и я всю жизнь сокрушался о трагической судьбе детей".
Два його сини наклали на себе руки. Старшого Ігнатія вважали чи не найрозумнішим серед дітей. У грудні 1902 року, навчаючись на першому курсі природничого факультету Московського університету, він отруївся ціанистим калієм. Причини самогубства так і не встановили. Іван, помічник батька, який записував його досліди, помер 1919-го, за словами самого Ціолковського, "от недоедания и мучительного труда". Через три роки померла від сухот, залишивши маленьку дитину, наймолодша Ганна — вчителька. Олександр 1926 року заподіяв собі смерть, працюючи у глухому селі. Йому було лише 38. А Леонтій помер 1893-го від скарлатини ще немовлям. До старості дожили доньки Любов і Марія.
1857, 17 вересня — народився в селі Іжевське Рязанського повіту в родині польського шляхтича Едуарда Ціолковського
1866 — захворів на скарлатину, внаслідок чого майже втратив слух
1869–1871 — навчання в гімназії, згодом два роки в Москві займається самоосвітою: у бібліотеках вивчає фізику й математику
1880, 20 серпня — одружується з Варварою Соколовою (1857–1940)
1881–1897 — народжуються діти: Любов, Ігнатій, Олександр, Іван, Леонтій, Марія, Ганна
1926 — публікує працю "Исследование мировых пространств реактивными приборами"
1932 — за "особливі заслуги в галузі винаходів, які мають величезне значення для економічної міцності та оборони Союзу РСР" Ціолковського нагороджують орденом Трудового Червоного Прапора
1935, 19 вересня — помирає в Калузі, похований у міському парку, згодом названому його іменем
2 
1
Коментарі
7