При вході до радянської сільської бібліотеки обов'язково висіла цитата з Горького: "Любіть книгу — джерело знань!". Написана червоною тушшю, широким плакатним пером. Писав бібліотекар.
У 1960 роках тут виставляли "Моральний кодекс будівника комунізму", на початку 1980-х — "Малу землю" Брежнєва. Бібліотекар мав проводити їх обговорення на свинофермі чи в тракторній бригаді.
Що колгоспники читали "для душі" і який мали вибір? Радянські видавництва, союзні та республіканські, видавали книги багатотисячними чи й мільйонними накладами. По бібліотеках їх розповсюджували централізовано через спеціальні бібколектори. Сільським, бувало, перепадало за принципом "на тобі, небоже, що мені негоже". Приміром, лиш окремі, не найкращі, томи зі знаменитої серії ЖЗЛ — "Жизнь замечательных людей". Але траплялися й книжки, що були дефіцитом навіть у столиці. Поряд з альбомом репродукцій Шишкіна могла стояти книга про Ван Ґоґа, за яку в Києві віддали б шалені гроші. Тут можна було зустріти "огоньковський" багатотомник Мопассана чи "ворошиловський" 12-томник Жуля Верна — маршал любив цього письменника й сам курирував видання. Траплялося й щось зовсім у цих місцях екзотичне, як-от двотомна енциклопедія "Страны Африки".
Автор цих рядків свого часу не ходив до дитсадка, а до бібліотеки, де працювала мама. Цілий день можна було розглядати підшивку журналу "Перець" із карикатурами на американських імперіалістів, петлюрівців і п'яниць. Іншого разу — комплект журналу "Піонерія" чи якусь книжку про Ґойю з чорно-білою репродукцією "Голої махи".
Пригадую інцидент: у бібліотеці робили переоблік і виявили недостачу одного тому Мопассана, роману Василя Кучера "Трудна любов" і російсько-французького словника в бузковій палітурці. Якщо Мопассана міг винести під полою куфайки якийсь тракторист, то куди подівся словник? Бібліотекарка була в розпачі:
— Ну який дурень тут міг його вкрасти?!
Справді, в нашій школі вчили лише англійську. Мабуть, тому, хто й поцупив книгу, сподобалася бузкова палітурка. А взяти відкрито соромився — щоб не засміяли.
Найбільший попит у сільських бібліотеках мали книжки "воєнні" та "про любов". Інколи вони поєднували в собі й те й те, як-от страшенно популярні "Людолови" Зінаїди Тулуб, "Святослав" і "Володимир" Семена Скляренка. Часом якусь книжку вилучали з бібліотеки. За моєї пам'яті — "Собор" Олеся Гончара та "Бабин яр" Анатолія Кузнєцова. Їх належало списати на макулатуру, але вони опинялися в руках допитливих сільських дядьків.
Занепад "бібліотечної Атлантиди" розпочався ще тоді, коли в селах повсюди завелися телевізори. Нині справу довершує нестача коштів на ремонт приміщень і на закупівлю книжок.
2 
1
Коментарі
4