У межах фестивалю "Книжковий Арсенал" 25 квітня відбулася презентація збірки "Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні: гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства".
За словами Катерини Кобченко, кандидата історичних наук, проект було започатковано ще влітку 2013 року. Тоді серед молодих науковців, студентів та аспірантів було проведено конкурс робіт "Жінки України у Другій світовій війні: історія, пам'ять, репрезентації", підсумки якого підбили на конференції в листопаді 2013 року.
"Після цієї конференції, що припала на сам початок подій Євромайдану, ми обговорювали комплекс проблем, пов'язаних із питанням присутності жінок у Другій світовій війні, їхніх ролей і досвідів. Тоді ми ще не підозрювали, що тема війни через певний час стане нашою спільною реальністю", – розповідає історик.
На думку дослідниці, нині Україну втягують у символічний дискурс Другої світової війни, який продовжує цю війну і сьогодні. І для того, щоб її завершити, ми маємо переосмислити наше минуле.
"Ми сподіваємося, що цей науковий внесок буде одним із кроків на шляху до переосмислення досвіду Другої світової війни. Осмислення того, що війна – це, насамперед, деконструкція людяності і боротьба проти людської природи взагалі. Ситуація із жінкою під час війни на прикладі Другої світової показує величезний спектр ролей та межі вибору, який жінкам доводилося робити в умовах екстремального насильства", – каже пані Катерина.
Свою колегу продовжує Оксана Кісь, кандидат історичних наук та президент Української асоціації дослідників жіночої історії (УАДЖІ). За її словами, у збірці "Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні" показано розмаїття та суперечливість жіночого досвіду. Посилаючись на приклад відомої дослідниці жіночої історії Джоан Скотт, Оксана Кісь наголошує на необхідності вивчати такі складні періоди, як війна, із залученням гендерного підходу. Він дозволяє побачити наскільки змінилася жінка протягом визначеного періоду, а також ліпше зрозуміти державну політику і вплив панівних гендерних стереотипів на мобілізацію населення.
"Жінки споконвіків брали участь у війнах у різних іпостасях. Однак саме Друга світова війна стала тим унікальним історичним моментом, коли був порушений усталений простір війни та війська, який раніше вважався суто чоловічим. Тож як змінилася жінка, набувши новий для себе емансипаційний досвід? Якою мірою трансформувалися гендерні стереотипи суспільства? З одного боку, жінки мали відмовитися від багатьох проявів своєї жіночності. З іншого – від них очікували цих проявів на рівні родинних моделей – сестричок і дочок у сенсі сестер милосердя. Однак під час війни змінилась і маскулінність. Звісно, у війську чоловіки стверджували свою мужність, але також переживали своє приниження і свою слабкість – як поранені та полонені. Це особливий чоловічий досвід війни, який до сьогодні, на жаль, залишається малодослідженим", – зауважує Оксана Кісь.
Учасники презентації неодноразово підкреслювали зв'язок між руйнацією радянського міфу про Велику Вітчизняну війну і тими трагічними подіями, які ми переживаємо нині. Дослідники переконані – аналіз та переосмислення історії цього складного конфлікту дозволить зрозуміти тенденції сучасності.
На думку письменниці, доктора історичних наук Олени Стяжкіної, сьогодні завдання істориків полягає у деконструкції усталеного уявлення про окупацію як суцільну історію мертвих, героїв та зрадників.
"Я вважаю, що ця книга є внеском у руйнацію міфу про окупацію. Бо для певних жінок це була історія спротиву і виживання, але для декотрих – історія просто життя, такої собі пригоди в екстремальному досвіді. Для декотрих жінок історія війни була поставлена між історіями двох голодоморів, а тому сприймалася не як найбільша катастрофа в житті і в суспільстві. Для інших жінок це була платформа для подвигу, для того, щоб жертвувати життям – і вони зробили це щиро і сміливо, а декотрі дійсно були жертвами. Усвідомлення цієї строкатості та нелінійності дає нам надію, що ми впораємося із завданням зруйнувати міфи, які заважають нам перемогти сьогодні", – розповідає Олена Стяжкіна.
Досі малопомітною для дослідників та широкого загалу залишається проблема виживання українських єврейок під час Другої світової війни. Кандидат історичних наук і директор Українського центру вивчення історії Голокосту Анатолій Подольський на персональних прикладах демонструє подвійну небезпеку, яка супроводжувала єврейок протягом окупації. Нацистська ідеологія прирікала їх на смерть лише за фактом приналежності до єврейської національності. Тому виживання в умовах тотального фізичного винищення євреїв було героїзмом і подвигом.
"У той же час, важливо розуміти, що досвід єврея, який пережив гетто, і досвід єврея, який пройшов усю війну в Червоній армії, є протилежними досвідами. Досвід жінок в евакуації і досвід жінок в Бабиному Яру – різні досвіди", – зазначає історик.
Дослідник наводить показовий приклад життя киянки Єлизавети Абрамівни Креймер/Загорулько. 20-річна Єлизавета ззовні не була схожа на типовий образ єврейки, який переслідували нацисти, тому дівчина взяла собі українське прізвище – Загорулько. На її долю припали численні випробування. На початку нацистської окупації дівчина врятувалася із розстрільної ями Маріуполя, але згодом потрапила до Дортмунда як українка-остарбайтерка. У 1945 році Єлизавета повернулася в Україну й здавалося, що всі жахи позаду. Та виявилося, що ні. На відбудові київського Хрещатика дівчина втратила своє здоров'я і можливість мати дітей. Розповівши керівникові про своє походження та пережите під час Голокосту, вона почула у відповідь холодне і лаконічне: "Все евреи – в Бабъем Яру."
"Тож історія Другої світової війни – це виклик для людяності, розповідь про те, як залишитися людиною в нелюдських екстремальних умовах. І тому я вважаю це видання [Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні – А.П.] досягненням української історичної науки", – зауважує Анатолій Подольський.
Численні книги про Другу світову війну та героїзація минулого створюють ілюзію, що нам уже все відомо про війну та окупацію. За словами Тетяни Пастушенко, кандидата історичних наук, усталені стандарти і стереотипи щодо цієї теми настільки ще живі, що дуже складно поглянути на ту чи іншу проблему під новим кутом зору.
"Здається, про жінок на фронті ми ніби знаємо багато – про них знімались фільми, писалися книжки. Але моя тема про тих жінок, які потрапили в полон. Як склалось їхнє життя в полоні та, особливо, яким воно було після? Вижити в полоні – це ж, фактично, подвійний гніт. Адже бути полоненим радянським солдатом вже заборонено, а бути полоненою жінкою – це подвійний тягар, оскільки відразу виникає питання "Як ти там вижила, в який спосіб? Кого ти зрадила?", – розповідає дослідниця.
Брак офіційної статистики та особистих жіночих спогадів не дає нам повної картини тих подій. Героїчний досвід війни, який пропагувався у Радянському Союзі, змушував жінок мовчати про страшні випробування, які випали на їхню долю. Однак подальші розвідки та обговорення раніше замовчуваних тем допоможуть не лише зрозуміти історію Другої світової війни, а й дати відповіді на виклики нашого сьогодення.
Збірник "Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні: гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства" можна отримати БЕЗОПЛАТНО, попередньо звернувшись в офіс Представництва Фонду Гайнріха Бьолля в Україні.
3 
35413
Коментарі
1