До Великодня у Музеї Івана Гончара триває виставка писанок, рушників та ікон з фондів музею.
"Українські писанки ілюструють прадавню міфологію, коли світ постає з казкового Яйця-Райця", - розповідає етнограф Юрій Мельничук.
Фарби для писанки готувалися з природних барвників, тобто здебільшого різних рослин і насіння. Збирали їх заздалегідь, освячували в церквах і мали напоготові перед Великоднем. Жовту фарбу отримували з гілочок чи кори дикої яблуні; зелену - з пролісків, насіння з чорного соняшника, барвінкового листя; червону дуже рідко робили в домашніх умовах з рогу оленя, частіше купували фарби рослинного походження з червоного або сандалового дерева; коричневу фарбу отримували з бруньок вільхи, ліщини, кори дуба, листя кінського каштана; чорну готували з чорнильних горішків дуба, листків чорноклена.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вінницьким військовим привезли мощі князя Володимира
Якщо писанка призначалася хліборобові, то тло писанки неодмінно мало бути чорного кольору. Це колір свята весняної землі, що прокидається від зимового сну. Символічне значення - плодючість. Червоний колір став означати вогонь небесний, символізувати силу, чоловічу стать, здоров'я, любов, владу. На писанках - це символ життєдайної сили весни, символ відродження.
Білий - чистота. Цей колір є символом вирію, де перебувають душі. Якщо на писанках білим зображено символи або лінії, то означало безгрішне життя.
Жовтий колір означав достигле зерно, достаток, врожай.
Блакитний уособлював небо, повітря, воду, здоров'я. Це колір небесної божественності. На писанках - це символ насичення.
"У піст люди очищувались самі і намагалися всіляко очистити свої домівки, щоб отримати на Великдень якнайповніше Божу Благодать, - розповідає Юрій Мельничук. - Налаштовує на високий молитовний лад Божественний образ, вибілена добре хата, чистий білий полотняний рушник. Білому кольору, який асоціюється з Творцем – приділяється особлива увага. Хату до Великоджня прикрашали рушниками, вишитими "білим по білому" (біллю), або коричневими, сірими, синіми нитками.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ікона, що могла належати Володимиру Мономаху, захоплює дослідників
"З далеких ведичних часів, рушники слугували своєрідними полотняними образами, які висіли на покуті у кожній хаті. Насправді, часом сакральний візерунок, який є образом, символом Божества і вишитий чи витканий на полотні, є більш містким і значущим, ніж виписаний антропоморфний образ на іконі. По суті рушник, який прикрашає ікону – це ікона на іконі. Чого лишень вартий образ Світового Дерева, або Дерева Життя на рушниках, наскільки в ньому багато рівнів святості".
На виставці представлено писанки, рушники та ікони з фондів Музею Івана Гончара з різних історико-етнографічних регіонів України, але найбільше – з центральних областей. Писанки з характерними візерунками та колоритом зі Східного та Західного Поділля, Середньої Наддніпрянщини, Полісся, Гуцульщини, Лемківщини. Рушники постові та поминальні переважно з Середньої Наддніпрянщини – Київщини, Полтавщини, Черкащини, Чернігівщини; Слобожанщини – Сумщини; Нижньої Наддніпрянщини – Дніпропетровщини. Серед них є цілий ряд мережаних.
Ікони, датовані 17 – початком 20 століття, подають церковні та хатні образи Спасителя з Апостолами та Святими, Богородицею. Серед них кілька багатодільних та багатофігурних ікон. Особливо зворушливим подано сюжет, який поширився на Україні ще в Середньовіччі, названий "Недремне Око". На цих іконах ми бачимо Ісуса Христа підлітком, якому під час прощі до Єрусалиму було явлено у сні все майбутнє життя і його фінал. Ціла добірка ікон з празничного ряду іконостасів різних церков. Зокрема три ікони 18 століття, що належать до пасійного циклу – "Омовіння ніг", "Тайна Вечеря", "Христос перед Пілатом".
3 
1
Коментарі