Більшовики розуміли, що доля СРСР залежить від українського хліба. Тому привласнення результатів роботи селянина у них було постійно на порядку денному. З Москви надсилали плани хлібозаготівлі. Виконували їх нелюдськими методами. Про це в інтерв'ю журналу "Країна" розповів історик Володимир Сергійчук.
У таємній ухвалі ЦК КП(б)У 1932-го можна почитати: "Не здавців хліба та інших державних зобов'язань, викликаючи до сільради, наносили тяжкі побої. Роздягали, примушували стояти на колінах, наклеювали на груди плякати з ріжними написами і водили по селу. Голих жінок виводили на мороз та в степ, тримали по кілька днів в холодних ямах, не давали їсти і спати. Били револьверами, руйнували будівлі, хати, печі, розшивали стріхи нездатчиків, організовували сквозняки".
"Голодомор - геноцид. Про це свідчило те, що правда про нього замовчувалась перед світом. Більшовики створили систему дезінформації. Втягнули до неї письменників Ромена Ролана та Бернарда Шоу, прем'єр-міністра Франції Еріо. Вони бачили спеціально підготовлені об'єкти і потім переконували світ про гарне життя в Україні. Навіть якщо інші країни пропонували якусь допомогу, від неї відмовлялись або не передавали голодуючим. У Німеччині зібрали гроші й передали їх до СРСР. Гітлер здав у фонд допомоги голодуючим німцям України тисячу марок. Їх залишили у Москві", - пояснює дослідник.
Про геноцид свідчить і те, що на місце вимерлих українців переселяли мешканців Росії та Білорусі. Цим розмивалась суцільність української етнічної території. Вперше це було апробовано у станиці Полтавській на Кубані.
"Її мешканців на початку 1933 року виселили до Казахстану. Натомість завезли звільнених у запас червоноармійців та ветеранів ГПУ - по 350 з Ленінградського, Білоруського й Московського військових округів, 250 - з Українського і 200 - з Приволзького. Крім них прибували вихідці з російської глибинки. Ця операція планувалася заздалегідь і розроблялася до дрібниць. За тиждень до депортації станиці заступник наркома з військових і морських справ СРСР Михайло Тухачевський підписав таємну директиву, якою передбачався набір "особенно надежных в политическом отношении" для заселення опустілих хат. У ній була примітка "уроженцы Северного Кавказа и Украины вербовке не подлежат", - розказує Володимир Сергійчук.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Скільки українців вважають Голодомор геноцидом. З'явилось соцопитування
В степовій частині України фактично не залишилося жителів, села стояли пустками. Москву хвилювала відсутність робочої сили для обробітку землі. В першу чергу сюди мали привезти вихідців з неукраїнських регіонів. Для переселенців передбачалися всілякі пільги та організовувалося забезпечення. Виділялося 250 похідних кухонь з персоналом. Турбувалися навіть про доставку російськомовних газет. На місцях організовували російські школи. Тому залишки місцевого населення русифікувались. Насамперед це стосувалось південно-східних областей.
"У 1932-1933 роках відбувалося і духовне знищення українців. У постанові ЦК ВКП(б) і Ради Народних Комісарів СРСР "Про хлібозаготівлі на Україні, Північному Кавказі і в Західній області" від 14 грудня 1932 року згадано про згортання українізації Кубані: "Виселити у найкоротший термін у північні райони СРСР із станиці Полтавської на Північному Кавказі, як найбільш контрреволюційної, всіх жителів, за винятком справді вірних радвладі і не замішаних в саботажі хлібозаготівель колгоспників і одноосібників і заселити цю станицю добросовісними колгоспниками-червоноармійцями. Негайно перевести на Північному Кавказі діловодство радянських і кооперативних органів "українських" районів, а також усі газети і журнали з української мови на російську. Підготувати й до осені перевести викладання в школах на російську мову".
Подібними розпорядженнями "перекрили кисень" українцям на Далекому Сході, в Казахстані, Сибіру, Поволжі і Центрально-Чорноземній області. Такого комплексу репресивних заходів до жодної іншої нації Москва тоді не застосовувала", - пояснює історик.
Інтерв'ю з Володимиром Сергійчуком читайте в журналі "Країна" за 21 листопада 2019-го.
Протягом 1931–1936 років у СРСР діяла організація Торгсин. Спочатку вона займалась торговлею з іноземцями. Згодом у Торгсині почали вимінювати товари на дорогоцінності у звичайних людей. У часи Голодомору в Україні 1932–1933 років люди були змушені здавати до Торгсинів дорогоцінності, щоб отримати продукти.
У спогадах старожилів та працях істориків можна прочитати, що під час Голодомору люди несли цінні речі до "Торгсинів". Там обмінювали їх на харчі. Коли і з якою метою виникли ці заклади?
Назва "Торгсин" походить від "Всесоюзное объединение по торговле с иностранцами", - розповів Gazeta.ua історик Микола Горох. - Його історія починається у липні 1930-го у Москві. Радянському союзу критично не вистачало іноземної валюти та дорогоцінних металів для купівлі за кордоном сучасних технологій. Золотий запас Російської імперії та церковні коштовності швидко вичерпали себе. До того ж, у світі починається Велика депресія - економічна криза. На основні експортні товари - ліс, нафта і зерно починають падати ціни. Вирішують брати ресурси із середини країни. Державне політичне управління береться вишукувати коштовності у населення. Але просто вилучити їх виходить не завжди. Конфісковують лише цінності, які мають мистецьке значення.
2 
1
Коментарі