Українська автокефальна православна церква та Автономна православна церква підписали "Акт поєднання" 8 жовтня 1942-го. Намагалися подолати церковний розкол.
Збори відбулися у Почаївській лаврі. Від імені УАПЦ документ підписав Переяславський єпископ Мстислав Скрипник, від АПЦ - митрополит Олексій Громадський.
Вищим органом церковного управління затвердили Священний синод із 5 найбільших єпископів, секретарем - Мстислава. При цьому, остаточне рішення мали прийняти на Всеукраїнському помісному соборі.
Попри вирішення канонічних суперечок і домовленість про розподіл кафедр, єпископати обидвох церков сприйняли акт вороже. Кожен волів залишатися при своїх поглядах. Найбільше на дану подію зреагували німецькі окупанти, які не були зацікавлені в посиленні українських позицій.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Церковна громада перейшла до ПЦУ
Після значного тиску з боку нацистів і власного духовенства за декілька місяців отець Олексій визнав акт недійсним. Мстислава заарештувало гестапо. Митрополит Олексій 1943-го потрапив у засідку бойових частин ОУН (М) біля Смиги - тепер Рівненської області, де його смертельно поранили. Члени ОУН називали це фатальною помилкою. Історики ж припускають, що німці навмисно направили діяча цим шляхом.
Україна так і не змогла подолати розколу. Після приходу радянських військ 1944-го УАПЦ заборонили.
Українську автокефальну православну церкву заснували під час національно-визвольних змагань 1917-1921-х. 1929-го радянська влада оголосила УАПЦ "однією з ланок антирадянського підпілля" та розпустила її. Визначного українського діяча митрополита УАПЦ Василя Липківського розстріляли у СРСР 27 листопада 1937-го. Напередодні Другої світової війни були ліквідовані майже всі прояви УАПЦ у радянській Україні. Друге короткотривале відродження церкви відбулось 1942-го. Припинила існування після зайняття території України радянськими військами, проте досі продовжує діяльність в еміграції та в діаспорі.
Коментарі