Художниця Олена Кульчицька написала понад 4 тис. робіт і майже півстоліття вчила дітей і студентів малювати.
Вона народилася 16 вересня 1877 року в Бережанах — невеликому містечку на Тернопільщині. Була третьою дитиною в сім'ї окружного судді. Через два роки родина переїжджає до Кам'янки-Струмилової (тепер Бузька, райцентр на Львівщині). Саме звідти починаються перші спогади художниці, згодом занотовані в щоденнику, який вона вела протягом усього життя.
Про старшого брата Володимира згадує рідко, лише зазначає, що мати "більше любила сина". Зате були дуже дружніми із старшою на 2 роки сестрою Ольгою. Олена зробила кілька десятків її портретів. Навіть долі їхні були схожими — обидві не вийшли заміж, викладали дівчатам у школі: Ольга — ручну працю, Олена — рисунок. "Мама була дуже працьовита й вимагала, щоб ми вміли працювати, — згадувала художниця. — Ми з сестрою Ольгою повинні були самі ляльок одягати. Батько дістав нам "Журнал мод і крою". Тому наші ляльки мали різні "модні" строї, включно до українського і японського". Оленка не любила стригтися. Щоб донька не плакала, мати дарувала їй якусь забавку: "Стриження було мені дуже прикре, бо сусідські діти кликали "хлопчик пана начальника", — пояснює вона в щоденнику.
Дитинство закінчилося, коли її віддали до школи при монастирі Сакраменток у Львові. Із туги за рідними дівчинка починає малювати. 1902-го вона вступає до приватної художньої студії. Після її закінчення можна було вступати до Школи прикладного та декоративного мистецтва у Відні — єдиного тоді вищого закладу в Австро-Угорщині, куди приймали дівчат. Перед вступом сестри кинули жереб: кому продовжувати навчання. Доля всміхнулася молодшій.
У травні 1908-го Олена "з добрим успіхом" склала іспити. Удвох із сестрою вони їдуть у подорож музеями Європи: Мюнхена, Страсбурга, Парижа, Лондона, Женеви. Повернувшися до Львова, де тепер оселилися батьки, Олена виставила 50 картин, створених за час навчання у Відні. Художник Іван Труш написав у газетній рецензії: "Для української штуки (мистецтва. — Gazeta.ua) прибула нова поважна сила".
За настановою батька "жити з власної праці" вона йде вчителювати. Спочатку до ліцею, а через рік переводиться до Перемишля (тепер у Польщі), у державну вчительську семінарію. Напередодні Різдва 1909 року помирає батько, Лев Кульчицький. Мати та сестра переїздять до Олени. Вона стає головним годувальником: пенсія матері й зарплата сестри надто маленькі. Кульчицька постійно зайнята в школі, час на малювання має лише в неділю. Досхочу малює тільки влітку, в Карпатах.
У період між світовими війнами вона створює графічну серію портретів українських письменників. Ілюструє дитячі книжки, ювілейне видання повісті Михайла Коцюбинського "Тіні забутих предків", збірку новел Василя Стефаника. 1939-го помирає мати, а через рік — сестра. Олена у своєму щоденнику постійно звертатиметься до неї. Вона переживе Ольгу на 27 років.
Коли у 1940-х до Західної України знову прийшла Червона армія, Кульчицьку запрошують викладати до Львівського поліграфічного інституту. Вона стає професором, народним художником України. Та її твори на виставки приймають неохоче, бо в них не було "радянської ідеї".
"Це була прекрасно збудована, підтягнута й струнка дама. Видно, дбайливо слідкувала за своєю фігурою, — згадує львівський художник Дмитро Крвавич. — Одяг Кульчицької був шитий у дуже добрих кравчинь". У партчиновників, які носили однотипні сірі костюми, вона викликала роздратування. Якось на зборах у львівському міськкомі партії працівник комбінату образотворчості Холенков, творчі здобутки якого зводилися до малювання гасел, кинув на адресу Кульчицької: "Это бездарная старуха, которая совершенно не умеет рисовать". У залі промовчали. Відтоді Олена Львівна жодного разу не була в Спілці художників.
Олена Кульчицька була веселою й відкритою жінкою. Як так сталося, що вона все життя була сама? У щоденнику малярка зізнається, як у дитинстві закохалася у військового, якого за кольором мундира назвала Незабудкою. А її студент Мар'ян Магдибура згадує, як під час етюдів у Карпатах Кульчицька довго вмовляла гуцульського парубка-красеня вдягнути святковий стрій і попозувати. Той погодився, але в лісі — щоб сусіди не сміялися. Доки він перевдягався, Олена Львівна раптом скочила на його коня. Той став дибки, почав гарцювати. Усі дуже злякалися, а наїзниця лише сміялася. Чи не хотіла вона привернути до себе увагу хлопця? У Львові пліткували, що Олена Кульчицька живе з одним скульптором, який так її кохає, що служить за домогосподарку. Після її смерті він нібито створив у її квартирі музей.
"Хотіла б я, коли помру, — мріяла художниця, — щоб по мені плакала трембіта, щоб сказала моїм любим Карпатам мене не чекати, я вже більше до них не прийду".
1877, 16 вересня — Олена Кульчицька народилася у Бережанах, тепер райцентр на Тернопільщині
1903–1908 — навчається у Відні (Австрія) в Школі прикладного й декоративного мистецтва
1909 — перша виставка в Львові, через три роки — в Києві
1945-го — викладає в Львівському поліграфічному інституті, отримує звання професора
1954 — виходить на пенсію
1956 — присвоєно звання народного художника України, через 11 років — присуджено Шевченківську премію
1959 — видає альбом "Народний одяг західних областей України", зразки вишивки до якого збирала все життя
1967, 8 березня — померла в Львові, похована на Личаківському цвинтарі
Твори Олени Кульчицької експонували в Києві, Львові, Берліні, Варшаві, Відні, Москві, Празі, Римі, Торонто, Гельсінкі, Чикаго. В останні роки життя за нею була закріплена людина, щоби розбирати приватний архів. У Львові діє Художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької
3 
1
Коментарі
5