Оператор Данило Демуцький народився 4 липня 1893 року у селі Охматів на Черкащині. Він разом з Олександром Довженком зняв фільм "Земля".
З дитинства Демуцький захопився музикою, мріяв стати диригентом. Коли навчався в київській гімназії, дядько подарував йому фотоапарат. Захопився фотографією, вступив до київського товариства фотолюбителів "Дагер".
Рідні відмовили його від вступу до консерваторії. Демуцький пішов учитися до університету Святого Володимира на медичний факультет, але після першого відвідування моргу перевівся на юридичний факультет. 1913 року Демуцький вперше виступив на "Всеросійській виставці художників світлопису" зі своїми 4 пейзажами. Брав участь у виставках у Києві, Харкові, Одесі, Москві, Петербурзі. Зйомки проводив моноклем, найпростішим об'єктивом, що дозволяло досягти незвичайного мальовничого ефекту, повідомляє UAHistory.
1925 року роботи Демуцького удостоїли золотої медалі на Міжнародній виставці ужиткового мистецтва у Парижі. Він працював фотографом журналів "Вестник фотографии" та "Солнце России", пізніше співпрацював із театром "Березіль" Леся Курбаса.
Після одруження Данило Демуцький разом із дружиною Валентиною переїхав до Одеси. Там Демуцький працював на кінофабриці завідувачем фотоцехом. Роботі оператора його навчив Олексій Калюжний. Разом із німецьким оператором Йозефом Роною Демуцький зняв фільми за сценарієм Олександра Довженка "Вася-реформатор" та "Ягідка кохання" 1926 року. Згодом Демуцький і Довженко потоваришували. Вони разом працювали над "Арсеналом", "Землю" та "Іваном".
1932-го Данила Демуцького заарештували за звинуваченням в оголошенні даних допиту та приховуванні сценарію Фавста Лопатинського "Україна". Звільнили через 4 місяці. На зйомки "Івана" Довженко змушений був запросити ще 2 операторів. З цього часу в пресі Довженка та Демуцького почали називати "обивателями й попутниками".
Після закінчення праці над стрічкою "Іван" радянська влада вирішила знищити режисера і оператора. Довженку вдалося втекти з України до Москви. Демуцький не схотів покидати Україну. 19 жовтня 1934-го оператора Київської кіностудії Данила Демуцького заарештували. Звинувачення полягало в тому, що нібито він був родичем активного члена білоемігрантської організації К. Ф. Демуцького та мав із ним зв'язок. На допиті Демуцького змусили докладно розповісти про всіх родичів, близьких і далеких, по материній і по батьковій лінії.
1935 року Довженка нагородили орденом Леніна, а Данила Демуцького після 6 місяців ув'язнення звільнили із зобов'язанням наступного дня з'явитися у органи НКВС.
"Демуцькому Д. П., із дворян, як соціально небезпечному елементу заборонити проживання в 15 пунктах СРСР терміном на три роки, тобто до 19 грудня 1937 року", - заявили йому спецслужби.
Валентину Демуцьку намагалися змусити відмовитись від чоловіка, але вона не стала цього робити. Данило Демуцький вирішив переїхати у Ташкент, бо там було кіновиробництво. В Узбекистані кінематографіст із 11-річним стажем ледве влаштувався консультантом на студії хронікальних фільмів, де знімав невеличкі сюжети. У січні 1938 року оператора заарештували за доносом психічно хворої людини. Слідство тягнулось рік, потім ще півроку тривав перегляд справи. У результаті справу припинили, Демуцький відсидів 17 місяців у в'язниці. Повна реабілітація дала можливість Демуцькому повернутися до Києва, але на ньому залишилось тавро ворога народу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Цього року Київська кіностудія імені Довженка відсвяткує ювілей
У роки війни він працював у Ташкенті, зняв фільми "Насреддін у Бухарі", "Тахір і Зухра". 1947-го на Київській кіностудії створив детектив про війну "Подвиг розвідника".
Після війни Демуцький отримав Сталінську премію та нагороду VІ кінофестивалю у Карлових Варах. Оператор мав проблеми з серцем, пережив 2 інфаркти.
7 травня 1954 року Данило Демуцький помер. Дружина згадувала, що в час його смерті по радіо повідомили про присвоєння кінооператору Данилові Порфировичу Демуцькому звання заслуженого діяча мистецтв УРСР.
"Помер великий художник нашої кінематографії", – написав Олександр Довженко у некролозі.
20 липня 1990 року в Єревані помер режисер "Тіней забутих предків" Сергій Параджанов. Страждав на рак легенів та цукровий діабет. Поховали його на п'ятий день у найпочеснішому місці Вірменії - пантеоні видатних діячів парку ім. Комітаса.
1 
1
Коментарі