Львів, 19 листопада 1938 року, "Малинова зала" Дому Української кооперації, яка майже вщент заповнена представниками більшості львівських українських часописів. Після привітання Івана Филиповича, директора Ревізійного союзу українських кооператив, показ починається. Цілковита тиша. Перед очима глядачів постають сцени з життя українського села, вдало вплетені у сюжет картини звичаїв та побуту селян, мальовничі пейзажі Городенщини. Дві години – як одна мить. Так почався успіх першої української "довгометражевої" ігрової стрічки в Галичині під назвою "До добра і краси". Повідомляє "Фотографії Старого Лева".
Зйомки фільму розпочалися 1936 року і здійснювалися заходами і коштом Ревізійного союзу українських кооператив при допомозі Українських кооперативних централь ("Центросоюз", "Маслосоюз", "Центробанк", "Народна Торгівля"). Сценарій написали Роман Купчинський та Василь Софронів-Левицький, картина мала на меті пропагувати український кооперативний рух, але не в "сухій репортажевій формі, а разом з побутовою фабулою та з етноґрафічним підмалюванням".
Це історія про парубка з багатої родини, все життя якого було наповнене розвагами і веселощами, однак який волею випадку був пограбований та побитий батярами і потрапив до дому справника кооперативи. Під впливом його доньки і заради щирих почуттів хлопець береться за розум, зацікавлюється проблемами української кооперації, читає книги і морально "перероджується". Дія фільму відбувається над Дністром, на тлі покутських традицій та обрядів.
Режисером і оператором "До добра і краси" був Юліан Дорош, відомий у Галичині фотограф та кіноаматор. Окремі фрагменти фільму були виконані найновішою на той час кольоровою технікою. Сцени просто неба знімалися у Семенівці Городенського повіту, а сцени в хаті – у Копичинцях, де була електрика. Доводилося виїжджати туди зі всією технікою, однак невеликий бюджет обмежував кількість виїздів і доводилося деякі сцени знімати з першого разу. Ю. Дорош був справжнім відчайдухом, взявшись за "накручування" фільму із бюджетом близько 10 тисяч злотих, – у той час польські стрічки посередньої вартості коштували 150 тисяч злотих.
У головних ролях Романа і Марійки – молодий талановитий соліст Львівського оперного театру Андрій Поліщук та учасниця аматорського колективу Марійка Сафіян. В епізодах виступала також студентка Вищого музичного інституту ім. Лисенка Оксана Радзівіл. Решту ролей грали селяни рідного села Ю. Дороша – Семенівки. Знімальна група мешкала в хаті батьків оператора-режисера. Гонорар за день зйомок становив лише п'ять злотих. Як згадував А. Поліщук, доводилося "навіть зимою в мороз і заметіль лежати і валятись на полі в снігу, в одній сорочці, поки не були зроблені потрібні кадри до фільму".
І хоч фільм був німим, без синхронізованого музичного супроводу, він мав великий успіх на теренах Галичини (в касах не було навіть квитків для всіх охочих) Лише упродовж грудня 1938 р. відбулося 26 показів у містах і містечках Галичини і переглянуло 5320 осіб. Цікавий факт, що на його покази селяни приїжджали фірами здалека, навіть за 20–25 км, а дехто і пішки добирався.
Українська преса дуже тепло сприйняла появу цієї стрічки і, за винятком деяких технічних моментів, оцінила її як "високовартісну краєзнавчу фільму", висока ідея якої "наповняє глядача вірою у світле майбутнє нашої нації!". Особливо була відзначена режисерська і операторська робота. Навіть в'їдливі коментарі польської преси не змогли зіпсувати загального враження від стрічки. "Направду мабуть ніодин театр, ніодна фільма з найкращою апаратурою не творили з глядачами щось таке одне, нерозривне, як отся наша перша фільма", – підсумовував "Господарсько-Кооперативний Часопис".
3 
1
Коментарі