Договір п'яти держав підписали 6 лютого 1922-го за результатами конференції у Вашингтоні. Велика Британія, США, Франція, Італія та Японія погодилися обмежити власні морські озброєння.
Після Першої світової війни країни-переможниці розпочали нову гонку озброєнь. Передчували можливі військові конфлікти та активно будували великі кораблі, проектували більші гармати, що викликало низку проблем. Японський флот перевершив кораблі США технічно. Крім того, великі американські судна не могли пройти через Панамський канал - це не дозволяло швидко перекидати кораблі між Тихим та Атлантичним океанами. Величезні фінансові труднощі з утриманням кораблів мала Велика Британія і Японія. Саме тому сторони пішли на компроміс.
Угода вперше встановила поняття "стандартна водотоннажність корабля". Під нею мали на увазі загальну тонажність озброєнного корабля без палива. Тепер максимальний загальний тонаж лінкорів для США та Великої Британії мав складати 525 т, для Японії — 315 т, для Франції та Італії — 175 т. Держави не могли будувати кораблі тонажністю понад 35 т і ставити на них гармати більше 406 мм. При цьому могли зберегти деякі уже наявні кораблі з такими показниками, решту зобов'язалися утилізувати.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 208 голосами проти 115 німецький рейхстаг ратифікував Версальський договір
Максимальна тонажність авіаносців встановлювалася на рівні 135, 81 та 60 т відповідно. Кожен із них не мав перевищувати 27 т. Країни-учасниці могли побудувати 1 авіаносець замість 2-х утилізованих лінкорів, що дало значний поштовх до розвитку такого типу кораблів. Не скористалася можливостями лише Італія.
Договір забороняв учасникам будувати укріплення та військово морські бази на певних територіях. Він закріпив реальне співвідношення морських сил, яке утворилося на початку 1920-х. Велика Британія відмовилась від давнього принципу "двох флотів", коли флот Англії мав перевищувати флот двух менших морських держав. США, що нав'язали угоду, визнавалися провідною морською країною. Відмова від побудови нових військових баз США та Великої Британією в Тихому океані забезпечила Японії стратегічні переваги, якими вона успішно та агресивно скористається на початку Другої світової війни.
Вашингтонська конференція з обмеження озброєнь та вирішення проблем Далекого сходу і басейну Тихого океану розпочала роботу 12 листопада 1921-го за ініціативою США. Участь брали США, Велика Британія, Республіка Китай, Японська імперія, Французька республіка, Королівство Італія, Нідерланди, Бельгія та Португальська республіка. До 6 лютого сторони уклали Договори чотирьох, п'яти та дев'яти держав і переділили колоніальні володіння і сфери впливу, що колись належали країнам, які програли у Першій світовій війні.
2 
1
Коментарі