Причини сьогоднішньої ситуації з самоідентифікацією і менталітетом білорусів сягають корінням у XIX і початок ХХ ст., і особливо - в реалії СРСР. Рішард Радзік, доктор соціологічних наук із Польщі, виділив суспільні групи, які понад сто років тому могли вплинути на формування білоруського суспільства. Одні з цих форм програли, а інші отримали розвиток.
Перша форма полягала в категорії gente Lithuani (Rutheni), natonie Poloni. Вона охоплювала стан місцевої шляхти, виражалася в національному зв'язку з краєм, церквою, не тільки католицькою, але й православною (колись уніатською), білоруською мовою (не тільки місцевих селян, а й власних предків), усвідомленням причетності до минулого (у тому числі, маючи на увазі своєрідність не тільки культурне, але й політичне) литовсько-білоруських земель.
Ці люди створювали високу культуру на території колишнього Великого Князівства Литовського, з них складалося політично активне населення колишньої Речі Посполитої. Також на білоруських землях вищі верстви населення користувалися польською мовою і білоруською на рівні дуже значної частини дрібної шляхти. В останні десятиліття існування царської Росії люди gente Lithuani (Rutheni), natonie Poloni, відчуваючи загрозу своїй культурній специфіці, все більше схилялися до всього польського. Ця група була в СРСР повністю знищена з причин як класових, так і національних.
Другу форму породили творці - вихідці з вищезгаданого середовища, творці сучасного білоруської мови та літератури, наприклад, Я. Чечот, К. Калиновський, В. Дунін- Мартінкевіч, Ф. Богушевич. Вони заклали фундамент сучасного білоруського літературної мови, але сутність їх мислення про Білорусь як про суспільство, що населяє певний простір Центральної та Східної Європи, а також близької їм культурі, по суті, зараз загублена, а "дух" цієї культури (система цінностей і бачення світу) майже чужий сьогоднішнім білорусам (виключаючи поодинокі випадки).
Третя з виділених тут форм проявів "білоруськості" пов'язана з виникненням у Петербурзі в першій половині 1880-х років групи народників, які видавали нелегальні друковані видання, у тому числі два номери журналу "Гомін". Члени цієї групи вперше сформулювали ідею білоруського народу. Сенс, який приписували всьому білоруському народники - явно відрізняється від шляхетських творців білоруської літератури ХХІ ст., - був близький (хоча і не ідентичний) тому образу його бачення, який став домінуючим у радянській Білорусі.
Він характеризувався прагненням до союзу з Росією, фіксацією білоруських подій по-російськи, тісним зв'язком білоруського справи з ідеєю соціальної свободи, відірваністю від усього польського та католицького. Першість ідеї народу над ідеєю свободи не було в творах народників чітко виражено, часом ці ідеї розглядалися як рівноцінні, але іноді складається враження, що вимога національного відродження білорусів сприймалося почасти через можливого посилення процесів соціального визволення як здійснення закликів до соціально-політичної волі.
Четверта - так званий західнорусизм - виникла на стику всього білоруського з російським. Згідно концепції західнорусизму, білоруси були відгалуженням російського народу, який потрапив під польський, католицький вплив ("окатоличення") і тому відрізняється етнографічно (зокрема діалектно) від великоросів.
П'ята форма мала селянський вимір, етнічний (в мовному відношенні білоруський), замикалася в рамках неідеологічної звичності, власної звичаєвості, і, загалом, не виходила за околицю, світ безпосередніх контактів з іншими ("тутейшасць"). Вона також внесла - з часом еволюціонуючи - істотний внесок у виникнення білоруського самосвідомості в радянський період і період незалежності.
Шоста пов'язана з появою "нашанівської" групи - сучасних націоналістів західницького типу, групи, що переважно склалася з білоруських католиків, у створенні національної ідеології бере приклад з інших "недержавних" народів Європи, визначаючи національну спільність за кордонами мови, етнічності, вимагаючи власних шкіл та соціальної підтримки для люду (селян) як потенційної бази білоруського процесу створення нації. Ця форма не тільки зазнала поразки перший раз до Першої світової війни, не отримавши підтримки народу, до якого апелювала, але і вдруге - вже в СРСР - разом з ліквідацією наслідків процесу белорусизації.
У 1920-і роки XX ст. зіткнулися одна з одною концепція національної Білорусі, підтримуваної державою, і одночасний процес радянізації суспільства. Неминучий конфлікт між національними та класовими цінностями (і позиціями) був однозначно вирішено на користь останніх і протягом кількох десятків наступних років в БССР реалізовувалася концепція Білорусі та білорусів у її радянсько-західноруському варіанті, яка призвела до майже повної мовної (але, все ж, не національної) русифікації населення білоруських міст.
Наслідком відсутності можливості розвитку привабливих білоруських еліт і їхньої культури було масове прийняття селянами, що прибувають у великій кількості в міста, російської мови і культури. Все білоруське замикалося в етнографічно- фольклорних категоріях. У програші виявилися - з різних причин - всі чотири білоруські "національні відродження": "нашанівське", періоду белорусизації 1920 -х років, Другої світової війни і першої половини 1990-х років.
3 
1
Коментарі
1