Дослідники припускають, що батьківщиною лицарського турніру – була Франція. Перші його описи, ми можемо простежити у хроніках, які датуються 875 р. Від цього часу аж до XII ст. – тривав період його становлення . Основними ідеями, які проявлялися у турнірах були ідеї індивідуальної вартості, воєнного подвигу, сакральних норм ведення битви та концепція аскетизму військового життя. Про це повідомляє Львівський медієвістичний клуб.
"Золота доба" лицарського турніру припадає на час з 1250 р. І протягом усього XIV ст. Велика хвиля турнірів кінця XIV ст. – була ознакою занепаду лицарства. Змінюється воєнна тактика, а з нею відпадає потреба у лицарстві. І турнір, як вид спортивного шляхетного змагання – поступово втрачає свої первинні особливості. Він переходить у світ символічних ігор.
В часи свого розквіту, турнір мав цілий складний механізм проведення.
Турнірами називали воєнні змагання, які відбувалися на спеціально облаштованій арені, оточеній місцем для спостерігачів. Зазвичай турніри у Західній Європі відбувалися у зв'язку з великими подіями загальнодержавного характеру, наприклад, коли одружувалися королі або укладали мир. Про турнір оголошували герольди, які мандрували містами і замками. Турнір скликав король або дуже знатний вельможа.
Проведення боїв передбачало побудову арени. Для цього вибирали рівну місцевість біля міста. Напередодні змагань існував звичай, що лицар проводив ніч у церкві молячись. Наступного ранку був перший день турніру. Шлях на арену відкривали герольди. Вони несли жезл миру. Особа герольда вважалася недоторканою. За герольдами йшов герольд-майстер. Його супроводжували маршали, зброєносці і пажі. Герольд-майстер виголошував промову, коли всі зайняли свої місця, в якій окреслював правила турніру.
Варто відзначити, що в процесі розвитку турнірів склалися основні правила серед яких можна виділити заборону завдавати удари гострим кінцем і по лицю. На турнірах бої на смерть строго заборонялися, хоча в пізніші часи з'явився виклик на смертний бій. Зазвичай, він відбувався між лицарями з різних країн. Ще однією особливістю було те, що лицарі повинні були битися лише тупою зброєю – списом із заокругленим, а не гострим кінцем, і затупленими мечами. Тому удари, які наносилися, не становили значної небезпеки для учасників змагання. Заборонені були також напади з тилу і удари нижче поясу. Не можна вступати було у бій після звуку труб, які проголошували відступ.
За проведенням турніру пильно спостерігала церква. Зокрема Папа Климент V (1305-1314) в 1313 році видав буллу в якій заборонив битви і поєдинки з кровопролиттям, а винних наказав відлучати від церкви як єретиків. Багато церковних діячів осуджували турніри, вбачаючи у них розсадники гріховності. Серед головних гріхів був – гнів, бо мета учасника ударити іншого, принизити його, а той убити, і жадібність, через те, що лицарі прагнули ув'язнити свого переможеного супротивника, вимагаючи від нього надмірного викупу.
Після промови герольд-майстера, учасники готувалися до бою. Судді проголошували початок боїв. Лунав сигнальний ріжок і на площу виходив перший ряд лицарів.
Потрібно зазначити, що воєнні ігри зазвичай відбувалися на конях. Метою кінних боїв зі списом було захоплення людей, зброї та коней. Ці бої стають місцем збагачення та зубожіння. Дві шеренги лицарів налітали один на одного. Ламалися списи, воїни їхали по нові які теж ламалися. Можна було брати дванадцять разів списи. В даному контексті можна додати, що лицарський турнір – був надзвичайно дорогою справою для учасника.
Кольчугу, яку носили для захисту, складалася із 36 тисяч кілець – це була надзвичайно дорога річ через спосіб виготовлення.
Коштовним був і лицарський кінь. Це була суміш бельгійського тяговоза та арабського скакуна. Кінь ніс більше 200 кілограм на собі і міг брати участь у турнірі не більше однієї години. Тому у турнірі брали участь дійсно знатні вельможі.
Воєнні дії переходили від однієї сторони до іншої. Деколи ряди розсипалися і на підмогу приходили нові сили воїнства. З описів ми бачимо, що поступово турнір переходить в розряд "командного спорту". Коли сторона програвала, то втікала в ліс. Звідти лицарі показувалися і виходили по одному без коней і зброї. Переможці не чіпали їх, а переможені збиралися під свої знамена. Такі бої відбувалися зазвичай першого дня турніру.
В два наступні велися серйозні бої: взяття бастіона або валу, захист мосту через річку. Протягом історії турнірів відбувалися і зміни в організації боїв. До XIV ст. одинокі поєдинки стали витісняти масові турнірні бої.Після бою на списах суперники знімали з себе зайве озброєння й переходили на бій з мечами. Доки не було бар'єрів лицар на більш сильному коні міг просто направити його і збити противника. Списи стали тримати і під меншим кутом – був менший ризик зламати списа.
Коли ж бої остаточно завершувалися герольди і маршали розпочинають збирати голоси присутніх. Зібравши вони здають звіт головуючому на турнірі. Після цього судді затверджують ім'я переможцям. Нагородою був лавровий вінок з рук правителів держави.
3 
1
Коментарі