Існує величезна прірва між одним відсотком, який володіє 70-ма відсотками всіх російських багатств, і рештою населення Росії. Про це Gazeta.ua розповів шоумен і колишній дипломат Дмитро Чекалкін. Каже, на власні очі бачив, як живуть люди на батьківщині його діда і батька.
Ви тривалий час працювали в Росії. Яку Росію ви бачили?
Вона дуже сильно змінилася. Там відбулося рекордне у світовій історії розшарування. Існує величезна прірва між одним відсотком, який володіє 70-ма відсотками всіх російських багатств, і рештою населення. На Росію за останні 20 років практично з неба впали 4 трильйони доларів за рахунок зростання ціни на нафту та газ в десятки разів - з 8 доларів до 120. Через це відбулася поляризація: абсолютна більшість населення залишилася бідною, вони досі живуть без водогону, без туалетів. Зараз кажуть що славетний газогін "Сила Сибіру" не підведений до жодного сибірського міста. Насправді це сила Китаю, тому що це просто можливість перегнати газ на китайський ринок.
У селі Чекалки, де народився мій дід, сто років тому була тисяча заможних господарств, а сьогодні там не лишилося жодного будинка
Я на власні очі бачив, як живуть люди на батьківщині мого діда і мого батька. Мою бабусю Олену відправили з Києва в Росію на заслання в 1934 році як родичку ворогів народу. Вона народила мого батька на замланні. А мій дід по матері народився в селищі Чекалки. Там жили старовіри, біженці з Воронежської області, де жили переважно українці, які тікали свого часу від репресій на Урал. Це територія між Татарстаном, Башкирією і Удмуртією. Я на власні очі бачив, в яких умовах живуть там сьогодні росіяни. У селищі, де народився мій батько, зараз пишаються тим, що в них поставили на річку місточки для прання білизни. У селі Чекалки, де народився мій дід, сто років тому була тисяча заможних господарств, а сьогодні там не лишилося жодного будинка. Востаннє, коли був там, у 2012 році, вже побачив просто згарище.
Як ваша бабуся опинилася на засланні?
Доля бабусі була трагічною і одночасно типовою і показовою для свого часу.
Вона була членом сім'ї ворога народу. Народжена в 1911 році, вона була одинадцятою дитиною в родині шевця в невеликому містечку Сумської області, біля станції "Терещенківська" Південно-Західної залізниці. У її батька, мого прадіда, було 22 дитини. Половина бабусиних братів і сестер загинули в роки громадянської війни. З усієї великої родини через репресії в живих лишилися лише вона і її брат Микола. В 1934 році і його вислали на Колиму, на 20 років посадили. А її як члена сім' ї ворогів народу, вислали на заслання. Решту братів тут в 1937-му просто розстріляли. Ті, що вижили були переконаними комуністами і комсомольцями.
Голодомор ваша бабуся пам'ятає?
Не раз мені розповідала і про голодомор, і про єврейські погроми. Тоді розкрутили антисемітську пропаганду і звинуватили киянина-єврея Менахема Бейліса, що він вбив хлопчика маленького, щоб викачати його кров для ритуальної юдейської маци. Це найбільш відома антисемітська історія, яка спровокувала погроми проти євреїв. Ця справа була тоді найгучніша на всю Європу. Нею розкрутили тут антисемітську істерію. Бабуся згадувала, що на її очах у крамницю єврея зайшли чорносотенці, перекинули діжку з медом і відрізали господареві ножем ніс. Після цього не дивно, що численні діти того єврея згодом стали червоними комісарами.
80 відсотків голлівудських кінопродюсерів мають українське коріння. Днями було 103 роки Кірку Дугласу, батьки якого виїхали звідси після єврейських погромів
Зрештою багато євреїв втекли тоді з Києва і осіли в Америці. 80 відсотків голлівудських кінопродбсерів мають українське коріння. Он днями було 103 роки Кірку Дугласу, баттки якого виїхали звілси після єврейських погромів.
Моя бабуся бачила голодомор. Вона працювала в Києві, але у відрядження їхала до Харкова. Під час цієї подорожі на всіх маленьких станціях, де зупинявся потяг, бачила гори людських тіл.
І все ж вона чомусь відмовилася від свого розкуркуленого батька.
Бабуся була яскравим прикладом того, як радянська влада паплюжила свідомість. Її батька, заможного чоботаря, розкуркулили. Його звинуватили в експлуатації трудового народу, бо мав кількох найманих підмайстрів. Найкращим будинком на вулиці був саме його. За спогадами бабусі, цей розташований на центральній вулиці, найкрасивіший, самий доглянутий будинок у всьому селищі, був експропрійовано для того, щоб розмістити в ньому органи нової влади. На очах моєї бабусі червоноармійці батька і двох старших сестер витягували за коси на сніг. Вона це бачила, але потім стала комуністкою, і разом з братом вони зреклися свого батька.
Бабусин батько зненавидів більшовиків, відняли у нього, вже літньої людини не тільки всіх його дорослих дітей, а й сімейне вогнище, улюблену справу, засоби до існування.
Прадід вкинув бабусину піонерську хустку в піч, а вона втекла з дому і більше ніколи не бачила свого батька
У 1922 році її прийняли в піонери, і вона прийшла додому в червоній хустинці. Батько кинув ту хустинку в піч. Бабусю так це образило, що вона втекла з дому до свого старшого брата і врешті втратила свого батька на все життя, бо більше його не побачила ніколи.
Брат Микола був літератором, редактором часопису "Молодняк". Товаришував з усіма майбутніми класиками - Рильським, Тичиною. А потім хтось написав на ньоги донос, бо він розповів якийсь анекдот про Сталіна. Коли заарештували і брата, бабусю поставили перед вибором: або зрікаєшся ще й брата, або їдеш на заслання. Вона обрала заслання. На той час бабуся була комуністкою і секретарем партійної організації на заводі Більшовик.
На засланні бабуся працювала вчителем математики в маленькій сільській школі в Передураллі, де зустріла свого майбутнього чоловіка - учителя російської мови та літератури мого дідуся Петра Федосійовича Чекалкіна.
У 39 році, через два тижні після народження мого батька, дідуся призвали в Червону армію і відправили на Далекий Схід в місця бойових дій біля річки Халхін-Гол. Через два роки, з початком війни з Німеччиною дідуся на той час командира артилерійської батареї перевели на Західний фронт, де він загинув в червні 44 року.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Україна віддає Путіну свідків російських злочинів - Дмитро Чекалкін
Більшовики знищили фактично всю бабусину сім'ю, а вона асе-одно плакала, коли помер Сталін. Наскільки впливий механізм маніпуляції громадською думкою, наскільки пластична людська психіка. Від комуністичних ідеалів бабуся відмовилася вже в останні роки життя, коли розпався Союз, відкрилися архіви і злочини комуністів.
Історична драма про Голодомор 1932–1933 років "Ціна правди" з 28 листопада йде у прокаті. Картину спільно зняли Україна, Польща та Велика Британія.
Валлієць Ґарет Джонс приїжджає 1933 року в Москву, щоб взяти інтерв'ю у Сталіна. Хоче з'ясувати, звідки беруться гроші на економічний розвиток і нібито успішне виконання першого п'ятирічного плану. Журналіст має залишатися у столиці під наглядом агентів спецслужб — такі умови перебування в СРСР. Та Джонс таємно відвідує Україну. Стає свідком штучного голоду. Пише: "Пройшов через безліч сіл і 12 колгоспів. Скрізь чув плач: "У нас немає хліба. Ми помираємо". Готує статті про злочини сталінського режиму. Більшість представників західної преси в той час замовчували правду про трагедію українського народу. Писали, що СРСР — приклад для наслідування, а голод — вигадки.
Головну роль виконав англієць 34-річний Джеймс Нортон. Американець 48-річний Пітер Сарсгаард грає лауреата Пулітцерівської премії Волтера Дюранті. Живе в Москві, очолює місцеве бюро газети "Нью-Йорк Таймс" і заперечує Голодомор у матеріалах.
Фільм зняла польська режисерка, триразова номінантка на премію "Оскар" 70-річна Аґнєшка Голланд.
Коментарі