Аккерма?нська фортеця (Білгород-Дністровська фортеця) — історико-архітектурна пам'ятка 13–15 століть н. е. Фортеця будувалася на залишках грецького міста Тіра. Існувало воно до 4 століття. Після греків на місці Тіри, імовірно,  мешкали даки, анти, слов'яни, болгари. На думку істориків у 10 столітті Білгород входив до складу Київської Русі, потім деякий час належав Угорському королівству, а ще пізніше — Галицько-Волинському князівству. У складі останнього місто перебувало до нашестя татаро-монголів.

Її засновниками більшість істориків вважають генуезців, що прийшли у Причорномор'я в 13 столітті. У другій половині 14 століття генуезці втратили свій вплив у Причорномор'ї, оскільки не мали можливості проходу Егейського моря через збільшення військового тиску з боку турків. На думку багатьох істориків на зміну Генуї прийшла Литва. І саме у литовців наприкінці 14 століття Білгород відвоювали молдавани. У 1484-му після 9-денної облоги фортецю відвоювали османи. Османська імперія зробила Аккерман одним із своїх опорних пунктів на півночі. Місто стало об'єктом нескінченних нападів з боку запорізьких козаків. Відомі козацькі отамани неодноразово намагалися пограбувати місто. Серед них Григорій Лобода, Северин Наливайко, Іван Сулима, Іван Сірко, Семен Палій. Османський період у Білгороді закінчився у 1812 році. За Бухарестським мирним договором південь Бесарабії з Аккерманом переходять остаточно до Росії.