Вибір шлюбного партнера здавна вважався важливим етапом не лише для молодої людини, а й для усієї сільської громади, оскільки вважалося, що прийняття правильного рішення визначало подальше майбутнє як новоствореного подружжя, так і родини, членом якої ставали зять або невістка. З огляду на ці фактори наприкінці ХІХ ст. доля закоханих досить часто залежала від рішення батьків.
Важливу роль при виборі майбутньої шлюбної пари відігравав матеріальний стан сім'ї. Так, у розвідці М. Сумцова, присвяченій Охтирському повіту Харківської губернії, зустрічаємо такі факти: "Дочери богатых крестьян, которых родители не хотят отдать за бедняка, по любви ночью уходят с своими вещами в дом жениха-бедняка, и тогда родители жениха и невесты улаживают дело по соглашению".
Однак, як зазначав сам автор, подібні випадки траплялися досить рідко. Окрім заможності родини, велике значення мали також думка сусідів (якщо батьки зовсім не знали дівчини) та особисті якості обраниці (працьовитість, риси характеру тощо).
Хлопці намагалися обрати собі наречених переважно з місцевих дівчат, адже пошук дівчини із сусіднього села не завжди схвалювався рідними та старшими людьми.
Історична обумовленість обмеженого вибору шлюбного партнера продовжувала тяжіти над селом до кінця ХІХ ст., проте з часом вплив батьків поступово зменшувався. Зі слів Ганни Василівни Доброскок із с. Левківка Зміївського району Харківської області дізнаємося: "…дуже давно було таке, що сказали "Йди!" – то йди за багатого чи за старого. А уже в ці роки (я родилась при радянській владі), уже цього не було. Ішла по своїй волі. Хочу – піду, не хочу – не піду".
У с. Боромля Тростянецького району Сумської області в 40–60-х рр. ХХ ст. батьки вибирали собі зятів і невісток під час "ви́водки" (згодом назву змінили на "стометрівку"). Зранку вони приходили на базар, ставали по два боки, і сільська молодь, співаючи, парами або по-троє проходила цим живим коридором. У такий спосіб матері оцінювали існуючі "кандидатури" і радили своїй дитині підходящу пару.
Поряд із батьківським рішенням важливу роль при виборі пари відігравали власні симпатії молоді, які виникали на етапі дошлюбного спілкування. Не випадково до 30-х рр. ХХ ст. на всій території Лівобережної України побутували звичаї спільної ночівлі хлопців та дівчат під час зимових вечорниць. За твердженням сучасної дослідниці М. Маєрчик, цей звичай мав широку географію поширення в Україні (Київщина, Кіровоградщина, Полтавщина, Херсонщина, частина Полісся, уся Чернігівщина і Слобожанщина, подекуди Вінниччина й Житомирщина) і "був не формою масового непослуху молоді, а звичаєвою нормативною поведінкою". Тривалому знайомству молоді сприяли також різноманітні форми розваг, назви яких, здебільшого, походили від місця та часу проведення: "вулиці", "досвітки", "вечорниці", "музики", "кутки", "колодки", "село", "вигін", "стависько", "поляна".
2 
1
Коментарі