Його череп носили Києвом перед загрозою нападу
28 липня — день пам'яті київського князя Володимира Великого. Він правив протягом 980–1015 років. Провів кардинальні реформи і побудував сильну державу. 988-го хрестив Київську Русь. Нині шанується православною й католицькою церквами як святий рівноапостольний.
"Ранком зійшов Володимир із царициними і корсунськими попами до Дніпра. Зібралось людей без ліку. Ввійшли всі у воду і стояли в ній по шию, а другі — до грудей, малі біля берега, інші тримали дітей на руках, дорослі бродили, а попи стояли і творили молитву", — описував Нестор Літописець хрещення киян у "Повісті минулих літ".
Володимир — позашлюбний син київського князя Святослава й ключниці Малуші. Його виховувала баба — княгиня Ольга. Після тривалої міжусобної боротьби 979 року посів київський престол. Всі землі підпорядкував Києву, на місце князів посадив своїх синів.
Володимир ліквідував військові об'єднання племен. Почав роздавати землі відданим йому людям, які несли військову службу. За Володимира на Русі почали карбувати монети "златники" та "срібники". На них було зображення князя й тризуб.
Найбільший вплив на становлення й посилення міжнародного авторитету держави Володимира мала релігійна реформа. Спершу князь запровадив власний пантеон язичницьких богів замість численних племінних божеств. Згідно з літописними свідченнями, Володимир "поза княжим двором" поставив ідоли шести богів — Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Симаргла і Мокоші.
Державу, що сповідувала язичництво, в Європі не сприймали на рівних. Тому Володимир вирішив об'єднати все населення Русі під знаменами однієї із світових релігій. Вибір зупинив на християнстві.
Навесні 988-го в місті Херсонес, що належало Візантійській імперії, в Криму взяв шлюб із візантійською царівною Анною Порфірородною, сестрою візантійських правителів Василя ІІ і Костянтина VIIІ.
Князь Володимир 989 року розпочав у Києві будівництво першої на Русі кам'яної церкви на честь Успіння Пресвятої Богородиці. На неї правитель виділив десяту частину доходів, тому назвали її ще Десятинною. При ній була книгозбірня й діяла перша школа.
Після смерті Володимира 28 липня 1015 року його поховали в Десятинній церкві. Її зруйнувала орда хана Батия 1240-го.
— Відновлення храму відбулося за участі Петра Могили у 1630-х, — розповідав протоїєрей, клірик Свято-Покровської Подільської церкви ПЦУ Дмитро Каран. — Митрополит проводив тут археологічні розкопки. 1636 року знайшов саркофаг рівноапостольного князя Володимира, його дружини Анни та княгині Ольги.
Череп князя передали до храму Спаса на Берестові. Згідно із "Повістю минулих літ", саме у заміський резиденції на Берестові князь Володимир помер. Згодом "голову Володимира" перенесли до Успенської церкви Києво-Печерського монастиря. Генерал Патрик Гордон у щоденнику 1685 року писав, що голову князя з процесією обносили навколо стін Верхнього міста й замка. Робили це під час загрози ворожого нападу на Київ.
Радянська влада зруйнувала відреставровану Десятинну церкву й закрила Києво-Печерський монастир. Мощі рівноапостольного князя Володимира зникли.
До ікон святого молилися люди з недугами очей і слабким зором. Зверталися тяжкохворі, оскільки збереглося вірування, що князь теж отримав зцілення. Нестор Літописець переповідав, що якось у Херсонесі Володимир зненацька розхворівся і втратив зір. Тоді в місто прибула візантійська царівна Анна. Вона порадила князю охреститися, щоб позбутися недуг.
"Коли єпископ поклав на правителя руки, той одразу ж прозрів, — писав Нестор Літописець. — Володимир відчув це нагле прозріння, прославив Бога і сказав: "Тепер тільки я узнав Бога істинного".
Образ князя Володимира в Україні здавна вшановували військові та правоохоронці, оскільки він успішно перемагав своїх ворогів на полі битви. За хоробрість його поважали й дружинники, й вороги.
З 2008 року 28 липня у День пам'яті рівноапостольного князя Володимира на державному рівні почали відзначати День хрещення Київської Русі-України. 2022-го вперше святкують День української державності.
Цього дня остерігалися вітру
28 липня християни згадують святих мучеників Улиту й Кирика. На початку IV ст. римські воїни схопили їх та змушували відмовитися від християнства. Потім жінку з її 3-річним сином вбили.
До святих мучеників Улити і Кирика зверталися з молитвою про добробут в родині та про одужання дітей. Жінки просили допомогти подолати горе, скорботу і печаль.
— Працювати цього дня ні на полі, ні в городі не можна, — розповідала 2021-го 84-річна Ніна Марченко з села Конотоп нині Чернігівський район. — Стерегтіся надо, особліво у полудень. Бо така мара може вдаріть у голову й померти запросто від того.
На Гуцульщині й Бойківщині на Кирика й Улити згадували міфічного святого Курика. Очевидно, так вимовляли незрозуміле ім'я Кирик. Пов'язували із курявою, яку здіймає вітер. Етнограф Антін Онищук (1883–1937) записав таке вірування гуцулів: "Сесь день сьвиткує сі задля вітру. Можна усе робити, лиш коло сіна ні і коло оборога (сховище для сіна або збіжжя. — ГПУ), бо вітер гет порозмітує".
Через те, що "злий вітер може підвіяти" — завдати людині хвороб, нещасть й навіть смерті, утримувалися від робіт цього дня.
"Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
3 
1
Коментарі