Ексклюзиви
Четвер, 03 січня 2008 17:19

Володимир Сосюра малим боявся кавунів

 

"Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання". Тепер хіба що жінки пишуть про любов отак безумно, чоловіки катастрофічно порозумнішали. Утім, колись їм розум не заважав: академік Глушков, батько української кібернетики, вірші Сосюри читати напам"ять міг годинами.

У роду матері Володимира Сосюри були євреї, українці, серби. А її дівоче прізвище угорське — Антоніна Локотош. Вона, робітниця патронного заводу, замолоду в Луганську здобула перший приз на міському балу серед дворянських доньок. Предки батька нібито з французів на прізвище де Соссюр — дід так і підписувався.

По лінії батька й матері в роду було чимало бурхливих характерів. "Я дитя першої любові", — писав згодом поет. Природа наділила його дивним сприйняттям світу. Малим боявся кавунів — вони здавалися йому сплячими звірами. Рано, ще до школи, відчув магію любові — "солодке й страшне захоплення". Закохувався часто. Батько шукав роботу, й сім"я постійно змінювала житло. "Усі любові мої в різних селах ніколи не закінчувались і не росли разом зі мною, бо ми переїжджали з села до села", — згадував Володимир потому. Здається, любов так і "не виросла разом з ним" — назавжди лишилася відчуттям по-дитячому гострим. Дитя Донбасу, він отримав ранній сексуальний досвід, однак зберіг здатність наївно закохуватися.

Родина жила бідно. Батьки талановиті, але непрактичні. Мати якось взялася торгувати гарними японським віялами й мало не розорилася. Бо кому вони були потрібні в шахтарських селищах? У цьому Володька був схожий на матір — в убогому, а то й страшному житті його вражала лише краса. Дівоча — і будь-яка. Коли на Донбас 1918 року прийшли німці, він, поміж тисячі облич, не помітив нікого, крім гарного юного офіцера.

Першого вірша Володимир Сосюра написав у 14 років. Ще раніше, 12-літнім, надірвав серце: побачив мандрівних акробатів і вчився ходити на руках, як вони. А ще у п"ять літ питав у матері: "Почему Бог создал человека непрочным?" Смерть людини він згодом бачив не раз. Після першої воєнної зими йому довго здавалося, що сніг пахне кров"ю.

1918 року Сосюра пішов до українського війська. Хто б повірив: тоді на Донбасі червоногвардійці були всім чужі — як і німці. Хлопці-шахтарі записувалися в козаки й носили на голові "оселедці".

Ми пройшли золотими ланами,

крізь огонь і синяву пройшли,

та навіки, навіки за нами

оселедець, погони та шлик.

Це він напише згодом.

Усю війну Володька був закоханий у Констанцію — молоду голубооку польку. За неї його ледь не зарубав козак-суперник. За ту війну він двічі міг бути зарубаний і двічі — розстріляний: раз денікінцями, раз — своїми.

Першу книгу Сосюри 1919 року видав своїм коштом його командир, отаман Волох — той, що потім від Петлюри пішов до червоних. Ті його розстріляли 1937 року. Сам Сосюра перейшов до них 1920-го в Одесі — у 1-й Чорноморський полк Червоної Армії. Він ходив під синьо-жовтим прапором — тоді більшовики дозволяли це, бо ще боялися українців.

Коли вони цілувалися, поруч гробарі почали копати могилу

1921 року Володимир прийшов до харківської газети "Вісти". Там скаржилися, що доводиться друкувати "різну їрунду". Він сказав: "Не треба їрунду, друкуйте мене!" І приніс написану за ніч поему "Червона зима", що потім стала хрестоматійною. Його змусили дописати два "потрібні" розділи, бо твір надто відверто пахнув донецькою гайдамаччиною.

Прийшла поетична слава. Баришні казали: в нього "одухотворене лице бандита" й не вірили, що він нікого не вбив на фронті. Чоловіки тих дам теж його боялися: думали, в нього є револьвер.

Сосюра вступив до Комуністичного університету. Там проповідували: "Красота — это контрреволюция!" Це його мучило, бо, крім краси, не вмів нічого любити.

Він одружився з Вірою Берзіною, колишнім політруком червоного ескадрону. Саме їй присвятив оте знамените "Так ніхто не кохав". Сосюра був трохи містиком. Перше побачення Вірі призначив на цвинтарі. Коли вони цілувалися, поруч гробарі почали копати могилу. І любов таки вмерла, через кілька літ у нього з"явилася інша жінка, поетеса Олена Журлива.

А життя навколо ставало катастрофою. Багато українських письменників, друзів Сосюри, вже сиділи або були знищені. Він був утік до Ленінграда, працював там токарем і нікому не казав, що насправді є знаменитим поетом. До Донецька теж тікав — там усі свої, не продадуть свого петлюрівця. Але саме там його підстерегла інша прекрасна катастрофа: Сосюра зустрів синьооку Марію Данилову. Вона була на 12 літ молодшою, закінчила балетну школу в Києві.

Життя їхнє було бурхливо-скандальне. Сучасники майже всі вважали, що вони живуть погано, що Марія — "сущий диявол", і що вона не любить Володимира. Справді, сімейні сварки вибухали часто й гучно. Та можливо, це все-таки була любов — бо інакше буде незрозумілим усе інше, що сталося з ними.

1942 року він дізнався, що Марія — агент НКВД і змушена доносити на нього та його знайомих. Однак не покинув її.

Далі сталося те, що пояснити важко. 1948 року Марія написала листа тодішньому голові Спілки письменників України Олександрові Корнійчукові. Той лист — суміш спокуси ("Я вас люблю!") і розпачу. Зізналася, що завербована з 1941 року і змушена "по службі" бувати на явочних квартирах, а люди думають про неї бозна-що. І вона просить Корнійчука якось "розвіяти ці плітки". Можливо, жінка просто не витримала.

Чим міг допомогти Корнійчук? Він відніс листа "куди слід". Марію заарештували й засудили на 10 років за розголошення державної таємниці. Із Сосюрою вона розлучилася ще до арешту.

Доки Марія сиділа в таборах, поета цькували за вірш "Любіть Україну!". Перед тим Сосюрі дали Сталінську премію за книгу, в якій той вірш також був. Це не найкращий його твір, майже агітаційний: усі народи-брати повинні любити Україну, що постраждала від війни. Але владі знадобився привід "проти націоналізму", а щоб до всіх дійшло — обрали поета, відомого всім. Критика того вірша на VI пленумі Спілки письменників України тривала чотири дні підряд! Потім вірш довго лаяли в трудових колективах — навіть у тих, в яких тоді трудилася Марія.

Через рік по смерті Сталіна вона повернулася. Казали, що з вокзалу додому Сосюра нібито ніс її на руках. Згодом вони знову офіційно одружилися, й останні десять літ їхнього життя були мирними та щасливими. Мали онуків Світозара й Орисю. Марія пережила Володимира на 30 літ, померла 1995 року.



"Він винен нам 25 копійок"

Коли я вивчав "Червону зиму" в школі, Сосюри вже не було на світі. Мій батько послухав поему й сказав: "А Сосюра винен мені 25 копійок". 1934 року він учився в Харкові на зоотехніка. До них в аудиторію приходив поет і читав вірші. Батько сидів у задніх рядах і не дуже розгледів його. Потім вийшов на вулицю, й раптом до нього підійшов Сосюра й попросив 25 копійок на трамвай. Обіцяв повернути. Був у білому парусиновому плащі на голе тіло й парусинових туфлях на босу ногу. Здавався дивно збудженим. Мені тоді ця розповідь не сподобалася, вона ніби компрометувала поета. Але 1934 року все могло бути саме так: Сосюра тоді боявся арешту, не ночував удома. Учинив спробу самогубства, потім лікувався в психушці — у харківській Сабуровій дачі. І тепер мені здається втішним, що його тоді, можливо, трохи виручили ті 25 копійок, які він досі нам винен.


1898, 6 січня — народився на станції Дебальцеве на Донеччині в родині бідного службовця. Мав семеро молодших братів і сестер.

1918 — вступив до гайдамацького полку

1922 — одружився з Вірою Берзіною. Мали синів Олега та Миколу

1931 — оженився на Марії Даниловій; наступного року народився син Володимир — тривалий час працював головним редактором на кіностудії ім. О. Довженка

1934, весна — спроба самогубства, потрапив до психлікарні

1950, 4 березня — Марії дали 10 років таборів

1951, літо — почалися цькування за вірш "Любіть Україну!"

1955 — удруге одружується з Марією

1965, 8 січня — помер після другого інфаркту. Похований на Байковому кладовищі у Києві

Зараз ви читаєте новину «Володимир Сосюра малим боявся кавунів». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1080
Голосування Хто нині найкращий футбольний тренер світу?
  • 1) Хосеп Гвардіола
  • 2) Юрген Клопп
  • 3) Максиміліано Аллегрі
  • 4) Дієго Сімеоне
  • 5) Дідьє Дешам
Переглянути
Погода