Ексклюзиви
Пʼятниця, 12 серпня 2011 08:07

Влітку 1941-го радянська влада застосовувала тактику "випаленої землі"

"Весь рогатый скот колхозных ферм, совхозов и молодняк лошадей перегоняйте на левый берег Днепра. Скот гоните по хлебам, по свекле и по дорогам, которые не использует Красная армия", — ішлося в директиві ЦК КП(б)У та Раднаркому УРСР секретарям обкомів і головам облвиконкомів прифронтових областей Правобережної України під час стрімкого наступу вермахту.

Наказувалося вивозити все продовольство й устаткування, а що неможливо вивезти — знищувати. "Категорически обязываем немедленно приступить к уничтожению всех комбайнов, лобогреек, веялок и других сельскохозяйственных машин, — писали в документі. — Все трактора своим ходом перегоняйте на левый берег Днепра. Остальные трактора, которые не могут быть использованы Красной армией, подлежат уничтожению". Так мав виконуватися наказ Йосипа Сталіна від 3 липня 1941-го про тактику "випаленої землі". Його він озвучив того дня у своєму першому з початку війни виступі по радіо: "Не оставлять противнику ни килограмма хлеба… Колхозники должны угонять весь скот, хлеб сдавать под сохранность государственным органам для вывозки его в тыловые районы".

Батько Надії Побережник, 1931 року народження, із селища Романівка Романівського району на Житомирщині, улітку 1941-го був бригадиром у місцевому колгоспі. Якось повернувшись із роботи, сказав, щоб збиралися, бо колгосп евакуюють:

— Будемо переганяти худобу до Дніпра.

Швидко зібралися, хату зачинили, а їхню корову погодилися доглядати сусіди. І всією сім'єю — із чотирма малими дітьми — рушили в дорогу.

— Була ціла фура дітей, — згадувала 2009-го. — Зібрали худоби силу, гнали її полями й лісом. У лісі заблудили. Їли те, що давали люди, а діти збирали чорниці. За якийсь час німці почали бомбити. Найбільше — біля Дніпра. Частина худоби розбіглася, а багато втопилося в річці — вона була аж червоною. Батько переживав: "Шо ж буде? Мене посадять або вб'ють за цю худобу". Дійшли до Дніпра, передали худобу іншим людям і вернулися назад — мати настояла. Далі поїхали тільки голова колгоспу і голова сільської ради, бо в них не було дітей. Заїхали за Дніпро, аж в Лубни, а там їх німці перейняли.

— У мене брат робив секретаром у сільській раді, — згадує 83-річна Анна Рибак із тієї ж Романівки. — Був жонатий, но ше дітей не було. Десь у липні стали вигонити худобу і брат каже: "Поїдемо за Дніпро". Бо це казали, шо німці до Дніпра доженуть, а далі їх не пустять. Їде брат із жінкою, моя мама і я з сестрою. Запрягає коні брат у воза і виїжджаємо. Прив'язуємо корову і телицю таку здорову.

Так як цього бур'яну стільки худоби було. Корови, овечки, свині. Як стали бомбити — корови дуже ревуть і телята. І вся реве. Корови не доєні. Котора м'яка була, то молоко вибіжить, а котора тверда, — то вим'я набрякає. Гнали житом. Це жито здорове. А ми їдемо, їдемо і свою гонимо худобу. Як ото люди плачуть, кричать, так ота худоба в житі.

Догнали ми худобу до того Дніпра, а там її хтось другий забрав. Моя мама і вже ваші кажуть: "Ну чого ми поїдемо за те Дніпро?". Худобу покинули, а самі розвернулися. Вертаємося. Нам уже коней не дають, а воли. Їдемо. Йдуть воєнні. Просять їсти, раняні дуже. Приїхали в село, коло якого свою корову оставили, як до Дніпра йшли, і мама питаються: "Люди, скажіть, у вас тут корів немає чужих?". А нам: "Чого нема. У тіго хаті, де два комини, є корови. Може, й ваша там". Пішли туди. Як заходять у хлів. В єдному хліві стоїть корова, у другому — стоїть, а в третьому наша. Так плаче — просто, як у людини, сльози. Забрали ми свою корову й додому повернулися.

285

Стільки зоотехніків і ветлікарів з України направили для забезпечення перегону, розміщення і підготовки худоби до зимівлі в Сталінградську, Західно-Казахстанську, Актюбинську, Чкаловську, Саратовську і Ростовську області, Калмицьку і Башкирську АРСР, згідно з постановою Раднаркому Української РСР від 11 серпня 1941-го. До 10 вересня того року на лівий берег Дніпра, за неповними даними, перегнали понад 900 тис. голів великої рогатої худоби, 860 тис. овець, 114 тис. коней і близько 240 тис. свиней. До 20 жовтня 1941-го з УРСР до РРФСР вивезли 158,1 тис. коней, 1080,7 тис. голів великої рогатої худоби, 761,5 тис. овець, 168,9 тис. свиней.

 

"Ось нарешті прийшов кінець совєтам"

Економіст Федір Пігідо-Правобережний після закриття 7 липня 1941-го Київського обласного тресту будівельних матеріалів, де він працював, не захотів евакуйовуватися на Схід. Вирішив перебратися з Києва до родини в село Стайки, за 70 км від столиці, і там переживати війну. Транспорт уже не курсував, тож пішов пішки. По війні Пігідо-Правобережний із дружиною опинилися на еміграції в Західній Німеччині. У своїх спогадах він так описує бачену на власні очі евакуацію худоби з України влітку 1941-го:

"Трипілля минув я ще за сонця. Піднявся з містечка нагору, до крайніх хат і... жахнувся: чи можливо це? Весь отой величезний лан від Трипілля до Халепських гір, що поріс із правого боку вівсом, а з лівого — пшеницею, укритий гуртами скоту. Пшениця й овес значною мірою вже збиті — витолочені худобою. Я не міг того збагнути: що це?". Диверсія ворога" під час війни, коли кожна зернина повинна бути на обліку? Та й де ж це у трипільчан і халепців стільки скоту набралося? Та я ж добре знаю ці голі придніпрянські села...

Доки я перейшов через першу халепську гору, зовсім стемніло, та й сили вже не вистачало: адже за день я пройшов більш як 60 кілометрів. Ночувати зайшов до нашого доброго знайомого і приятеля по полюванню, селянина М... Тут справа одразу роз'яснилася. Господар розповів мені, що районова влада наказала все знищити: реманент, посіви, а всю худобу — зігнати на лівий берег Дніпра. Я знав ще в Києві про відомий "наказ товариша Сталіна від 3 липня 1941 року", але мені і в голову не приходило, що саме в такий спосіб цей наказ виконується, що це й є перші прояви відомої "політики спаленої землі"…

Після вечері зайшли два сусіди. Розговорилися.

— Отож як бачите, — каже мій господар, — хліб — знищити на корні в полі, реманент — теж знищити, худобу — зігнати на лівий берег Дніпра, ну, а що з людьми? Про людей нічого не кажуть...

— Е-е, мій друже, — вступив у розмову третій, — ми нікому не потрібні. Ми гній, на якому будують комунізм. Нас дуже жаліли, коли в колгоспи заганяли?

— Гинь тут, — от що сказала нам і дітям червоноармійців робітничо-селянська влада...

Ранком удосвіта я рушив далі. Підходячи до села Стайки, кілометрів за 10 від Халеп'я, я побачив юрбу людей. Тут же, недалеко в пшениці, стояли три трактори. Спинився закурити. Питаю, що сталося.

— Та ви ж послухайте, чоловіче: оце виїхали тракторами приорювати пшеницю. Чоловіків забрали на фронт, а посіви нищать... Подумайте, чоловіче, а що ж ми дамо дітям їсти?

— Були б знищили святий хліб, гемонські душі, — озвався сивий, у солом'яному брилі й білих полотняних штанах, босий дідусь, що стояв біля натовпу, — та пособили, спасибі їм, баби. За півгодини збіглися сотень дві-три жінок і посунули на трактористів. Постягали їх із тракторів, перед кожним трактором полягали по кілька жінок із дітьми, кричать: "Не дамо! Тільки через нас поїдуть!"…

Уже в першій декаді липня переважну кількість колгоспів у придніпрянських селах було розгромлено, а зерно, свиней, дрібний скот і птицю розібрано селянами. Заводіями всіх цих розгромів найчастіше були жінки. Місцева влада була безсила припинити цю сваволю. У полі та вечорами по кутках, не ховаючись, велися розмови, що ось нарешті "прийшов кінець совєтам", що з німцями йде "український уряд на чолі з Винниченком".

 

Зараз ви читаєте новину «Влітку 1941-го радянська влада застосовувала тактику "випаленої землі"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

127

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 2323
Голосування Який український клуб досягне більших успіхів у Лізі Європи 2018/19?
  • 1) "Шахтар"
  • 2) "Динамо"
  • 3) обидві команди "вилетять" одночасно
Переглянути
Погода