— Ну, не ламайся, погоджуйся! Там будуть усі наші друзі, — вмовляв дівчину приятель. — Тим паче, яка подія! Два дні народження одразу! Забацаємо такий рок-н-рол!
5 березня 1982-го їй, Мар'яні Родованській, мало виповнитися 23 роки. Вона працювала в Ленінградському цирку завідувачкою цехів постановочної частини. Заробляла 150 крб на місяць і чекала підвищення по службі. Уже встигла розлучитися та збиралася заміж удруге. Казала, що молодіжні тусовки залишилися в минулому, а зараз вона вже "солідна дама". Але хлопець дуже наполягав. Зрештою погодилася. На вечірці Мар'яна зустріла старих знайомих. Випили, стало весело. Невдовзі до компанії приєднався 19-річний рок-музикант Віктор Цой.
— Не можу сказати, що я закохалася в нього з першого погляду, але щось у Вітьчиній зовнішності мене одразу зачепило, — згадувала Мар'яна. — Ідучи з вечірки, я на якомусь папірці помадою, бо ручки знайти не вдалося, написала йому свій номер телефону.
Наступного дня Віктор подзвонив, і вони почали зустрічатися. За тиждень запросив у гості до друзів, пообіцяв заспівати кілька своїх пісень. Мар'яна злякалася: у ті часи майже всі її знайомі захоплювалися музикою, але від творчості молодих рокерів дівчину нудило. Та перші три пісні Віктора їй сподобалися. Цой розповів Мар'яні, що недавно організував із друзями рок-групу "Гарін та Гіперболоїди".
— У його талант я повірила відразу, — казала. — Зрозуміла, що на ньому можна заробити.
Узяла на себе обов'язки адміністратора групи. Роздобула музикантам концертний гардероб зі списаних циркових костюмів. Та великих прибутків музика не приносила — радянські рокери постійно були під наглядом КДБ, на велику сцену їх не пускали. Заробляти доводилося на домашніх концертах — квартирниках, які проходили в московських та ленінградських комуналках. Знайомі Цоя купляли портвейн або сухе вино та скидалися по 3 крб. За вечір музикант одержував 15 крб. Коли вдавалося зібрати більше людей, гонорар зростав до 50 крб.
У травні музиканти успішно дебютували на сцені Ленінградського рок-клубу, записали перший альбом. Тоді Цой і почав замислюватися про нову назву для свого колективу — "Гарін та Гіперболоїди" здавалася йому задовгою. Зрештою з'явилася рок-група "Кіно".
25 липня 1982-го "Кіно" вперше виступила на квартирнику — у режисера Олександра Ліпницького на Каретному ряду в Москві. Віктор заспівав тоді свої відомі пісні "Восьмиклассница" й "Алюминиевые огурцы".
Глядачі були вражені. Один з них, музичний критик Артемій Троїцький, казав потім:
— Для молодого покоління нашої країни Цой значить більше, ніж якісь політичні лідери, цілителі та письменники. Бо Цой ніколи не брехав.
Захопившись рок-музикою, Віктор довго не хотів влаштовуватися на постійну роботу. Але щоб його не звинуватили в дармоїдстві, таки пішов працювати — до кочегарки. Від армії якийсь час переховувався в психлікарні. Дружина написала йому: "Любий мій! Не можу заснути, доки на мене не ляже твоя важка рука". Цой довго зберігав її записку й казав, що вона допомогла йому вижити. Мар'яні Цой присвятив пісні "Дождь для нас", "Когда твоя девушка больна...".
— Ми були бідні, як церковні миші, — згадувала Мар'яна. — Винаймали кімнату в комуналці, їли, що бог пошле. Навіть пристойне весілля не змогли зіграти. Віті зшили коричневий костюм з вельвету. А я замість весільної сукні вдягла білий піджачок і смугасту спідничку.
На реєстрацію молодята запросили лише родичів і кількох близьких друзів.
— Справжні веселощі почалися наступного дня. — розповідала Мар'яна. — У нашу однокімнатну квартиру на вулиці Блюхера набилося близько ста друзів.
За рік у подружжя народився син Олександр. Йому артист присвятив пісню "Малыш".
Наприкінці грудня 1986-го режисер Сергій Соловйов запрошує Цоя до Москви знятися у фільмі "Асса". Після виходу кіно на екрани й успіху альбому "Група крові", що з'явився 1988-го, СРСР накрила хвиля "кіноманії". Юні фанати стрижуться "під Цоя", грають на гітарі та співають його пісні. Музиканти збирають по країні великі стадіони, виїжджають на гастролі до Америки та Японії.
На зйомках фільму "Асса" Віктор познайомився з кінознавцем і перекладачкою Наталею Разлоговою. Коли приїхав додому, сказав дружині:
— Ти знаєш, я закохався.
— Добре. Тоді збирай валізи.
Розійшлися вони тихо, без скандалів. Вирішили не розлучатися офіційно й продовжували спілкуватися.
— У нас є син, тому ми все одно залишимося родиною, — говорив Віктор. — Коли нас не стане, давай загадаємо, щоб поховали поряд, як рідних людей.
Цой з Разлоговою оселилися в Москві. 1989-го познайомив дружину з коханкою. Влаштував бенкет у ресторані.
— Він не розумів, наскільки мені було боляче в той момент. Дивно те, що ми з цією дамою абсолютно різні. Я навіть уявити не могла, що Віті може сподобатися така дівчина. Наскільки я не володію собою, настільки вона собою володіла. Я — це бочка з порохом. Вона — абсолютна скеля.
Востаннє вони бачилися влітку 1990-го. Віктор збирався відпочити в Прибалтиці. Прощаючись із Мар'яною, пообіцяв, що дзвонитиме. А 15 серпня їй повідомили, що Віктор Цой загинув в автокатастрофі.
1962, 21 червня — Віктор Цой народився в Ленінграді в родині інженера. У школі грає в групі "Палата №6". Після восьмого класу вступає до художнього училища ім. Сєрова. За рік його виключили через неуспішність, пішов працювати на завод. 1979-го вчиться на різьбяра по дереву в ПТУ. Якийсь час працює в реставраційній майстерні Катерининського палацу в місті Пушкін під Ленінградом.
1984, 4 лютого — одружується з Мар'яною Родованською. 5 серпня наступного року народжується син Олександр. Зараз він директор приватної фірми. Виготовляє афіші для музичних груп. У юності недовго захоплювався рок-музикою, але батька не наслідував.
1984-1989 — виходять альбоми групи Цоя "Кіно" — "45", "46", "Начальник Камчатки", "Это не любовь", "Ночь", "Группа крови", "Последний герой" і "Звезда по имени Солнце".
1988 — за підсумками опитування кінокритиків журналу "Советский экран" за роль Моро у фільмі Рашида Мугманова "Игла" Віктора Цоя визнали найкращим актором року.
1990, 24 червня — востаннє виходить на сцену на Великій спортивній арені в Лужниках. 15 серпня 1990-го гине в автокатастрофі під Ригою. Його поховали у Ленінграді, нині Санкт-Петербург, на Богословському кладовищі. Мар'яна Цой пережила чоловіка на 15 років. Організовувала пам'ятні концерти, написала книжку. Останні роки жила у цивільному шлюбі з пітерським рок-музикантом Олександром Аксьоновим. Шість років боролася з раком, мала складну операцію. Через хворобу померла 2005-го. Поховали її поряд із Віктором Цоєм.
Наталія Разлогова, з якою музикант жив останні два роки, після смерті Цоя вийшла заміж за журналіста Євгенія Додолєва, народила двох дітей. Живе у США.
2 
1
Коментарі
31