Ексклюзиви
Вівторок, 23 вересня 2008 15:11

Учні Василя Сухомлинського робили сівалки та віялки

У липні 1941-го молодого вчителя української словесності Василя Сухомлинського мобілізували на фронт. Удома, в селі Онуфріївка на Кіровоградщині, залишилася його 22-річна дружина Віра.

Вона нещодавно закінчила педінститут та чекала на дитину. Німецькі війська окупували Україну. Віра народила сина, залишила його в батьків, а сама почала допомагати радянським підпільникам. Розповсюджувала листівки, скинуті з літаків, переховувала солдатів, що втекли з полону. Невдовзі місцеві поліцаї вистежили її й видали гестапо. На допитах вимагали, аби вона назвала своїх спільників. Віра мовчала. Тоді до її батьків приїхали двоє гестапівців і забрали хвору 10-місячну дитину — нібито для того, щоб мати її погодувала. Хлопчика принесли до камери та сказали:

— Якщо не розкажеш, хто керує вашою організацією, уб"ємо сина.

Віра далі мовчала. Дитину вбили на її очах. Жінку катували, викололи очі. Промучивши ще кілька днів, повісили. "Обо всем этом я узнал после освобождения района, — писав Василь Сухомлинський 1967 року в листі до московського колеги. — Я сам был при допросе нашими товарищами предателя-полицейского, который рассказал, как выколол ей "только" один глаз, а второй, мол, выколол не я, сжальтесь... Полицейского повесили".

У січні 1942-го під Москвою Сухомлинського вдруге тяжко поранено (уперше — 1941-го під Смоленськом). Уламок снаряда в його грудях залишився на все життя. Після довгого лікування в госпіталі він проситься на фронт. Та лікарі визнають його небоєздатним: у Сухомлинського відняло ліву руку. Його комісують, а 1943 року відправляють керувати середньою школою до Уфи, столиці Удмуртської АРСР.

Якось до його школи приїхала 25-річна Ганна Дев"ятова, завідувачка відділу евакуйованих дитячих будинків. Керівництво направило її перевірити готовність закладу до нового навчального року. Школа Сухомлинського сяяла чистотою, і директор Ганні сподобався. Невдовзі вона одержала від нього листа, в якому запрошував її ще раз приїхати з перевіркою. Час був військовий, без спеціального дозволу переїжджати з місця на місце було тоді неможливо. Тож між ними зав"язується "поштовий роман". По війні Василь вирішує повернутися на батьківщину. Пропонує Ганні побратися.

Сиділи на кукурудзі, не бачили ні хліба, ні молока

Коли молодята приїхали до Онуфріївки, вони виявилися єдиними педагогами з вищою освітою. Василя відразу ж призначили завідуючим райвно, а його дружина очолює школу. Невдовзі Ганна народжує сина Сергія та доньку Ольгу.

— Час був голодний, — згадувала донька. — Сиділи на кукурудзі, не бачили ні хліба, ні молока.

Василь Сухомлинський занедужав, оговтався через рік. 1948 року після лікарні, ще ослабленого, його призначають директором середньої школи в селі Павлиш неподалік Онуфріївки. В її приміщенні колись була чотирикласна земська школа. Через тісноту заняття проводили у три зміни. Поряд був сарай, а навколо — пустир. Молодий директор вирішив зробити тут зразкову школу. За короткий час домігся занять в одну зміну та сформував професійну команду вчителів. Почав із будівництва. Нові корпуси школи зводили вчителі, старшокласники й батьки учнів. Згодом навколо будівлі розбили сад, насадили виноградник, з"явилися своя пасіка, теплиця та розарій. Діти після уроків працювали в різних гуртках. Своїми руками зробили маленький електромобіль, а на замовлення сусідніх господарств виготовляли сівалки та віялки.

Після роботи Сухомлинський сидів на ґанку школи, і до нього тяглися люди з усього села поговорити про життя. Приходив і сільський священик. Простим людям допомагав складати "листи-прохання" до високих інстанцій.

Вечори проводив із родиною. Влаштовували вдома тіньовий театр, а на вихідні ходили до лісу на улюблену галявину з джерелом. Коли донька підросла, стали подорожувати великими містами країни. Невдовзі Сухомлинський почав возити на такі екскурсії й учнів своєї школи.

Директором Павлиської школи Сухомлинський працював до кінця життя. 1967 року в нього погіршилося здоров"я. Один із уламків снаряда, яким його поранило в легені під час війни, почав рухатися. Після важкої операції Василь Сухомлинський протримався ще три роки. Його не стало 2 вересня 1970-го.


"Серце віддаю дітям" надрукували за рік до смерті автора


У Павлиській школі Василь Сухомлинський спочатку викладав історію, суспільствознавство, українську мову й літературу у старших класах. Працюючи з підлітками, помітив, що серед них майже не було відмінників, хоча в молодших класах багато хто з них вчився на "п"ятірки". Тоді Сухомлинський став брати першокласників і доводити їх до сьомого класу. Намагався зрозуміти, чи діти з віком стають лінивішими або здібності їхні погіршуються й чи винні в цьому вчителі. Потім навіть узявся працювати з дошкільнятами, які готувалися йти до школи, у "зеленому" класі — спеціальній альтанці біля шкільного виноградника.

Вивчаючи індивідуальні особливості учнів, а також умови життя, у яких вони зростають, результати спостережень записував у щоденник. Невдовзі з"явилися його праці "Серце віддаю дітям", "Павлиська середня школа", "Жива вода криниці", "Народження громадянина". Тодішні педагоги вважали, що вирішальним у вихованні є вплив колективу на особистість. А Сухомлинський ішов від дитини до колективу. Він вважав, що той повинен складатися з розвинених індивідуальностей. Тому книгу "Серце віддаю дітям" спочатку не хотіли друкувати. Методика навчання дітей на природі, а не в класі, також ішла всупереч офіційній педагогіці й багатьох лякала. До школи вивчати досвід стали приїжджати делегації з Японії, Німеччини, Фінляндії, а "Серце віддаю дітям" у своїй країні все ще не дозволяли оприлюднити.

— Как-то к нам приехал директор школы-интерната Юрген Польцин из ГДР, — згадувала Ганна Сухомлинська, — и просто пришел в восторг от самой школы, а "Сердце отдаю детям" так его увлекла, что он решил обязательно добиться ее опубликования. Благодаря стараниям Польцина книга была издана в Германии на немецком языке в 1968 году.

У СРСР твір видали наступного ж року. Невдовзі "Серце віддаю дітям" побачило світ у 69 виданнях на 37 мовах.

1918, 28 вересня — Василь Сухомлинський народився в родині теслі у селі Василівка Олександрійського повіту Херсонської губернії (нині Кіровоградщина)
1926–1933 — навчається у семирічній школі
1934 — вступає до Кременчуцького педагогічного інституту
1935–1938 — переводиться до Полтавського педагогічного інституту заочником, паралельно працює вчителем
1938 — завуч і вчитель української мови і літератури в селі Онуфріївка, нині райцентр на Кіровоградщині
1939 — одружується з Вірою Повшею
1944 — одружується з Ганною Дев"ятовою
1945, 1946 — народжуються син Сергій і донька Ольга
1955 — захищає кандидатську дисертацію "Директор школи — керівник навчально-виховної роботи"
1970, 2 вересня — помирає у селі Павлиш Онуфріївського району на Кіровоградщині, похований на місцевому цвинтарі
Дружина Ганна Сухомлинська померла 2003-го. Донька Ольга, доктор педагогічних наук, працює в Академії педагогічних наук України в Києві, публікує наукові праці батька. Син Сергій отримав освіту інженера, працює за фахом.

Зараз ви читаєте новину «Учні Василя Сухомлинського робили сівалки та віялки». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

3

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 182
Голосування Андрій Шевченко залишить збірну України після Євро-2020?
  • 1) так, разом з італійськими помічниками перейде до "Мілана"
  • 2) ні, захоче зіграти як тренер на Кубку світу-2022
Переглянути
Погода